Розділ 5: Ритуал

Намет Азмодея було не впізнати. Він перетворився на дивний храм з висіченою пентаграмою на підлозі. На стінах тента танцювали тіні від чорних свічок.

Поки Азмодей ходив та черкав ножем у повітрі читаючи закляття, Віктор розкладав кістки у пентаграмі. Після маніпуляцій з ножем Азмодей запалив духмяну суху троянду та дурман, від чого намет наповнився густим димом.

Азмодей прогнав Віктора на крісло, а сам став перед пентаграмою та гепнув ціпком, від чого та засяяла зеленим світлом. У тенті нізвідки взявся вітер, порозкидувавши папери Азмодея, перевернув стіл, що ледь не скинув Віктора. Той нажахано спостерігав, як у пентаграмі з'явився дух чоловіка.

- Що тобі треба, некроманте? - завив він.

- Як ти загинув? Хто тебе вбив? - запитав Азмодей. Дух нажахано затрясся.

- Воно їло мою плоть! - кричав дух здригаючись. - Я був ще живий! Якби не втік, воно б зжерло мою душу! - дух налякано метався у пентаграмі.

- Хто воно? - нетерпляче промовив Азмодей. Раптом дух на мить завмер та знову страшенно завив:

- Воно прийде по мою душу! Прийде! Відпустіть назад! -

Дух забився в істериці, намагаючись пробити межі бар'єра. Азмодей гупнув ціпком і дух зник. У тенті запала абсолютна тиша.

- Записав? - поцікавився Азмодей. Зблідлий Віктор кивнув та схаменувшись видавив з себе: 

- Так. -

- Кілька хвилин і спробуємо з наступним.-  промовив Азмодей. Він втомлено всівся у крісло поряд з Віктором та витріщився у стелю.

Через кілька хвилин він скочив, замінив кістки й знову вдарив ціпком. Віктор завмер в очікуванні та на його подив нічого не відбулося. Азмодей нахмурився. Гепнув ціпком по землі… нічого.

- То ти не хочеш з'являтися! - сердито вигукнув він. Вдруге замінив кісти й повторив процедуру. Тиша.

Азмодей не здавався та пробував знову і знову.

- Дивина яка. З семи тільки один вдалий. - вражено промовив Віктор.

- Вікторе, а ну дайте мені наші записи. - запросив Азмодей. Віктор простягнув нерівно списаний папір некроманту. Той вчепився цупким поглядом у написане.

- От в чому справа! Душі не відправилися на той світ! Того я їх і призвати не можу! Ми маємо справу з демоном!. -

- Але ж друже мій, у демонів відчутний слід. Якби хтось тут був, ми б це відразу зрозуміли. - заперечив Віктор.

- У тім і річ. Наш привид нам повідомив, що його душу ледь не з'їли. Лише один вид створінь здатний на таке – це демони. -

- А якщо душі не були поглинуті? Якщо їх десь заточили?. - промовив Віктор. Азмодей задумавшись, сів у крісло.

- І який мотив для цього? До того ж ми маємо сліди людських зубів на кістках. Хто ж, як не демон вселився в людину і зробив це? -

- То ми шукаємо одержимого? - уточнив Віктор.

- Так, і нам знову доведеться опитувати людей. - скривився Азмодей.

- Ну що поробиш, друже мій. Не завжди всі відповіді в померлих дізнаєшся. -

- Живі завжди гірші за мертвих. - зітхнув Азмодей.

- Анабель з вами би посперечалася. - усміхнувся Віктор.

- Вона ж кішка! -

- Зате жива. - посміхнувся Віктор.