Розділ 4: Кладовище

Рівно о третій ночі Віктор і Азмодей вже вийшли зі свого намету. Їх шлях освітлював лише місяць. Дощило, та вони навіть не постаралися взяти зонтика.

- Яка чудова погода. - з насолодою промовив Азмодей.

- Мені все ж більше подобається, коли вода не крапає за комір, - промовив Віктор. Вони зупинилися біля однієї з підозрілих могил.

- Вікторе, не допоможете? - запитав Азмодей.

- Звичайно, - промовив Віктор та дістав паличку з внутрішньої кишені піджака.

Він махнув нею і земля розлетілася на два горбки обабіч ями. Азмодей з Віктором заглянули туди. На труні лежав згорток тканини. Азмодей вхопив його та розгорнув.

- О, мій клієнт, - промовив він побачивши поламані людські кістки. Некромант взяв одну із кісток і уважно роздивився.

- Погляньте, Вікторе. Сліди зубів, - промовив Азмодей.

- А тут залишки м'яса і теж сліди. Схоже на людські. - протягнув Віктор іншу кістку.

- Так і є. Невже наш вбивця звичайна людина? - задумливо промовив Азмодей. 

Вони з Віктором так захопилися, що не відразу помітили, як їх оточив густий білий туман і за їх спинами з'явився привид. Відчувши потойбічну магію вони розвернулися.

- Що хочеш? - поцікавився Азмодей. Привид вказала рукою вліво.

- Вона хоче, щоб ми пішли за нею? - запитав Віктор.

- Так. Поверніть землю на своє місце, а ці кістки я заберу, вони нам ще згодяться. - промовив Азмодей та звернувся вже до привида. - Веди. -

Дівчина швидко рушила пливучи по повітрю, тому Азмодею з Віктором довелося наздоганяти її. Вони прудко петляли поміж надгробків, поки привид не вивела їх у віддалену частину кладовища, де все заросло бур'янами, серед якого ледве виднілися надгробки. Дівчина зупинилася біля одного з таких.

- Це твоя могила? - запитав Азмодей. Привид у відповідь вказала на потьмянілу табличку на стовпі, який служив за пам'ятник. Азмодей схилившись ближче прочитав написане в голос:

- Щоб кожна відьма знала, що з нею станеться. -

- П'ятдесят років тому. Бідолашна душа. - промовив Віктор.

- Вони навіть її не упокоїли. - зневажливо промовив Азмодей. Привид вказала на землю.

- То і твою могилу потривожили? -  усміхнувся Азмодей, а тоді промовив -  Вікторе? -

На прохання чоловік махнув паличкою і  земля розкопалася. З нею з могили вилетіли кістки. Азмодей вхопив одну із них своїми тонкими пальцями.

- І тут сліди зубів. -

- Але яка дивина, це вже друга жертва з такими ушкодженнями. - промовив Віктор розглядаючи кістки.

- У нашого вбивці напрочуд крепкі зуби. - задумливо промовив Азмодей.

Він дістав хустину з кишені та поскладав людські рештки туди. Чарівники знайшли ще кілька подібних могил, та розкопавши, виявили все такі ж згортки з кістками. Увесь час за ними слідував привид.

- Азмодею, друже, ви не могли б її якось прогнати? Мені важко сконцентруватися коли поряд потойбічний холод. - здригнувся Віктор.

- Чула? Ти заважаєш. Я упокою тебе після того, як завершу справу. Може ти ще згодишся. - промовив Азмодей. Після його слів привид розчинився у просторі.

- Дякую. - з полегшенням промовив Віктор.

- Не розслабляйся, Вікторе. Наступної ночі нам доведеться викликати душі померлих. -

- З цих кісток? Всіх? -

- Авжеж. - підтвердив Азмодей.