Розділ 3: Зоя

- Зовсім не шанують мерців. - промовив Азмодей дивлячись на один із багатьох занедбаних надгробків.

- Певно бояться сюди поткнутися через привида. -

- Ліпше б спитали в нього у чому справа. - 

- Не всі некроманти, як ви. - промовив Віктор зупинившись біля однієї з могил. - Погляньте. Земля зовсім свіжа, хоч хрест явно тут давно. Чи не маємо ми справу ще й з блукачем чи упирем? -

- Не думаю. Подібні створіння зазвичай з'їдають жертв і покидають на місці. А у нас навіть немає кісток. -

- Якби ж ми могли оглянути тіла. - зітхнув Віктор. - У звіті вказано про двадцять двоє зниклих безвісти. І саме після появи привида. Яким чином він причетний якщо не є злостивим? -

- Навідаємось сюди вночі, вона знову з'явиться. А поки треба дізнатися більше інформації. - 

- У мене є ідея, Азмодею. - промовив Віктор.

- Що ж за думка змусила вас так пожвавішати, друже мій? - здивувався Азмодей.

- Ми можемо використати дітей. -

- Дітей? Я вважав це не притаманним для вас. -

- Я ж не про те! Вони наївні та дурні, якщо попитаємо їх впевнений вони бовкнуть зайве. -

- І справді, чудова ідея. Мою голову не відвідала б така думка в силу моєї нелюбові до дітей. Та чи пустить ця худоба нас до них? -

- А вони самі прийдуть до нас. Лишень варто поставити тент. - промовив Віктор. 

- І знову неперевершена ідея. До того ж я вже втомився від цього клятого сонця. - промовив Азмодей. 

Повернувшись на своє місце, Азмодей поставив тент. В середині він виявився багатокімнатним, немов справжній будинок. Мав вітальню, дві спальні, кухню та ванну. І все через те, що Азмодей відмовлявся подорожувати без комфорту. Поки Віктор втомлено всівся на крісло у вітальні, Азмодей потайцем виглядав з намету.

- О, нарешті припхалися. - вимовив він, коли побачив дівчинку, що сидячи в кущах тихенько спостерігала за наметом. Її видавали пишні, яскраво-руді кучері.

- В такому селі її за цей колір і спалити можуть. - пробурмотів Азмодей. - Вікторе, мушу доручити цю справу вам, бо побачивши мене це дитя втече. -

- І справді, ви зранку добряче їх злякали.  - промовив Віктор. Він важко підвівся з крісла вийшов на вулицю. Дівчинка помітивши його припала до землі.

- Гей, як тебе звати? - люб'язно запитав Віктор. Дівчина зацікавлено визирнула серед листя.

- Зоя. - промовила вона.

- Гарне ім'я у тебе. Не хочеш з нами побалакали? - промовив Віктор вказавши на тент.

Дівчинка радісно погодилася. Вона вражено роззиралася, поки не помітила важкий погляд Азмодея. Він не став цяцькатися та відразу перейшов до справи.

- Чи не розповіси нам щось про зниклих? - промовив він. Віктор швидко схопив блокнот з олівцем і почав занотовувати слова дівчинки.

- Нам заборонили розповідати про це. - промовила дівчинка.

- І хто ж? -

- Батьки. І між собою не можна. -

- А якщо ніхто не дізнається? - усміхнувся Азмодей,

- Не дізнається? - здивовано перепитала дівчинка.

- Так. Ми не розповімо, а ти скажеш, що нікого не видала. Ну то як? -

Дівчинка кілька секунд хмурилася думаючи. 

- Гаразд. Якщо ви покажете мені інші кімнати. - промовила Зоя.

- Добре. - погодився Азмодей.

- То що ви хочете знати? - зацікавлено запитала дівчинка.

- Чи зникали люди до того як з'явився привид? -

- Напевне. Декілька. - вона знизала плечима. - У нас тут таке місце. То в ліс піде хтось і не повернеться, то на річці втопиться і не знайдуть. -

- А хто переважно зникав? Різні люди чи однакові? - уточнив Азмодей. Дівчинка задумалася. 

- Після повноліття, кілька днів по дню народження. Всі. Я чула. Але не знаю, що таке повноліття. І мені тепер лячно дорослішати - призналася дівчинка.

- Зникло двадцять дві людини чи більше? - 

- Я рахувати не вмію. Серед них була і моя сестра. - промовила дівчинка.

- Сестра? -

- Вона пішла хворою до лісу і не повернулася. Може ви її знайдете? У неї такі ж сережки як і у мене. - дівчинка відсунула пасмо волосся показавши сережки сплетені з декількох синіх бусин. 

- Гаразд. Вікторе, проведіть дитя. - промовив Азмодей. Він занурився в думки поки Віктор показував Зої кімнати намету. 

Коли задоволена дівчинка пішла Віктор запитав:

- Щось надумали, друже? -

- Якби ж. - зітхнув Азмодей. - Ніяк не можу вловити нить. Занадто мало зачіпок. Котра година? - він підвівся зі свого крісла.

- Восьма. - промовив Віктор діставши годинника з кишені. 

- Нам треба відновити сили. Будьте готові до третьої ночі. - промовив Азмодей і пішов до своєї спальні.