Розділ 2: Баба

По обіді чаклуни нарешті вийшли зі свого намету біля якого зібрався натовп з дітвори. Малеча бігала навколо нього, намагаючись потрапити в середину, але закляття не дозволяло цього. Від яскравого сонця Азмодей гидливо скривився. Він кинув страшенний погляд жовтих очей, від чого дітвора налякано розбіглася.

- Ненавиджу дітей. - зло промовив Азмодей. 

- Заспокойся друже. Це всього лише на кілька днів. - заспокійливо промовив Віктор. 

- Ці кілька днів стануть для мене вічністю без моєї Анабель, - розпачливо промовив Азмодей. Декілька хвилин позітхавши, він гепнув ціпком по землі й намет зник.

- Знаю я цих хробаків, - пробурмотів маг.

На пару вулиць від невеличкого села знайшлася тільки одна вісімдесятирічна бабця. Попри свій вік вона затято тягала відра від криниці до хати. Коли бабцю знайшли маги, вона сиділа на порозі з мискою та прала полотенця.

Лице посічене зморшками, руки поцятковані пігментними плямами. Кілька жмутів сивого волосся на голові вона стягнула у тугий пучок стрічкою.

- Що треба? - зло гаркнула бабця побачивши, як чаклуни зайшли у двір. 

- Я б не зайшов у цей свинарник, якби не крайня потреба. - скривився Азмодей.

Баба поглянула на нього та харкнула в його сторону. Перед чарівником з'явився щит, по якому повільно стікав зелений плювок бабці. Навіть у Віктора не витримали нерви, і він приклав руку до рота, аби його не знудило.

- Нечисть паршива. - прошипіла стара. 

- Нечисть у вас тут ночами гуляє. І якщо будеш такою паскудою, то вона вб'є тебе наступною, або ж когось з твоїх дітей. - голосно та чітко промовив Азмодей.

- Нема в мене дітей! - посміхнулась бабця. - То чого ти сюди припхався? - 

- Ваш голова сказав, що давним-давно тут згоріла родина? Нам необхідно дізнатися де їх могили, або ж місце де вони загинули. - утрутився Віктор. Бабця пирхнула. 

- Дому давно вже немає. Як і могили. -

- Тобто? - здивувався Віктор. 

- А ось так. Хату розібрали, а кісти забрали з собою інквізитори. Обряд проводили. Ні чорта не помогло. Тільки дарма гроші витратили на шахраїв. І ви такі самі. - промовивши бабця кинула рушник у миску з мильною водою.

- Та навіть нечисть ліпше за інквізицію. - пробурмотів Віктор.

- Звичайно, не помогло. Ті ж бо йолопи навіть не переконалися, чи дійсно те дитя було причиною. Ходімо, Вікторе. - промовив Азмодей та повернувшись стрімко покрокував на вулицю. Чарівники ще не встигли відійти від її хвіртки, як вона пробубоніла собі під носа:

- Вони самі винні. -

Азмодей на мить завмер та продовжив свій шлях.

- Що ви про це думаєте, Азмодею? - засапано промовив Віктор наздоганяючи напарника.

- Лишається єдине, шукати на кладовищі неупокоєну душу.  - промовив він все ще вдивляючись у подвір'я бабці. 

На шляху до місця спочинку мертвих, чарівників перестрів голова Боромир. Він голосно привітався з чоловіками. 

- Як ваші успіхи? Може знайшли що? - поцікавився Боромир усміхаючись. 

- Ще ні. Ми збираємося прогулятися по кладовищі у пошуках неупокоєних. - відповів Віктор.

- Я не певен, як сприймуть це жителі. - пробелькотів Боромир.

- Ще б я в худоби питав дозволу. - промовив Азмодей та залишивши Віктора з Боромиром пішов. 

Віктор попрощавшись з головою ледь наздогнав широкий крок Азмодея. 

- Азмодею, друже мій. Що ж ви так? Якщо ми так спілкуватимемося з кожним це розслідування затягнеться на вічність. -

- Немає чого пхати носа не у свої справи. - пирхнув Азмодей.

- Як голова селища він хоче таке знати. - не погодився Віктор.

- У таких справах довіряти нікому не можна. -

- Навіщо ж йому це? Він сам нас викликав. -

- Через лист короля. - промовив Азмодей. - Спочатку знайдемо жертву, а тоді мотив. - додав чарівник.