Розділ 1: Азмодей та Віктор

Вночі з-під сховку крон розлогих дерев вийшли два чоловіки. Один височенний та худющий. І здавалося б, йому було цього мало, тому він підкреслював свій зріст довгим капелюхом-циліндром, перев'язаним смарагдовою стрічкою. Його чорне волосся вільно спадало по плечах. Поряд з ним чимчикував низенький повнуватий чолов'яга. Високий чоловік видягнувся в чорний фрак зі срібними вишитими візерунками. Низенький же був у червоному з золотими. Єдиною їх спільною рисою були ідеально чисті туфлі, не зважаючи на болото від нещодавнього дощу, що вкривало їх шлях. Чоловік у циліндрі вдихнув на повні груди вологе повітря та промовив:

- Вікторе, відчуваєте цю прекрасну енергію? - 

- А як не відчувати цю мерзенну магію, друже? - в тон відізвався низенький чолов'яга. 

Вони стояли на горбку, з якого чудово проглядалося невеличке село, занурене у сизий серпанок туману. У цей час миготіли зорі на небосхилі, вже не горіло у вікнах світло. Тільки де-не-де світили магічні ліхтарі. Поселення занурилося в сон. Час від часу лунало дзявкотіння собак. У високого чоловіка засяяли жовтим очі. 

- Ходімо, Азмодею. - відізвався Віктор та почав спускатися звивистою стежкою до села. 

- Знову нудна, беззмістовна робота. - з сумом пробурмотів, Азмодей підхопивши під пахву ціпок зі срібною головою змії на набалдашнику.

- Через це я і ненавиджу державну роботу. - зітхав Віктор. 

Вони йшли вулицею села. Замиготів одинокий ліхтар, що давав тьмяне світло. 

- Мені не здається, Азмодею? - промовив Віктор і діставши окуляри з кишені піджака в золотій оправі почав витирати лінзи м'якою тканиною, в яку вони були замотані. 

- Ні, до нас гості. - промовив Азмодей зосередивши погляд у місці коливання магічної енергії. 

Там клубами збирався туман, серед якого з'явилася напівпрозора постать дівчини. На її тілі висіли лише кілька обвуглених шматків сорочки. Чорна нерівна шкіра по якій полум'я полишило довгасті борозни. Від її рук залишилися лише кістки, обтягнуті м'ясом. В повітрі стояв запах гарі та смаженого м'яса.

Поки Азмодей з цікавістю розглядав привида, спершись на ціпок, Віктор нарешті впорався з окулярами та натягнув їх на ніс.

- Цікавий екземпляр, не знаходите, Вікторе? - промовив Азмодей. - Якщо придивитися можна помітити, що їй відтяли кінцівки. -

Віктор примружився. Він побачив, що кінцівки дівчини тільки ширяли поряд з тілом.

- Вона не схожа на злостивий дух.- з сумнівом промовив Віктор.

- Так і є. Вона не нападає.

- Та чому ж? -

- Попереджає? - припустив Азмодей на що Віктор знизав плечима. 

- Справа буде значно цікавіше ніж ми вважали. - бадьоро промовив Азмодей.

Азмодей підхопивши ціпок, швидко покрокував до будинку голови, який їх викликав. Він гучно вдаряв ціпком по дерев'яних дверях. У середині було чутно неясне ворушіння, а тоді шепіт молитви.

Азмодей загупав сильніше та гучно промовив:

- Відкривай, дурна худоба! Привиди не ходять з ціпком! -

Молитва залунала гучніше та двері все ж відчинили. Через невелику щілину виглянув сухий чолов'яга у нічній сорочці. 

- Ви хто? - тремтячим голосом промовив. 

- Маги. Ви ж самі викликали. - промовив Віктор з жалем. 

- О. - стрепехнувся чолов'яга та відчинивши ширше двері вийшов. - Не чекали вас так пізно. -

У будинку під свічкою сиділа дружина обіймаючи дітей. Вона кидала занепокоєні погляди то на чоловіка, то на магів. 

- Звісно, ми зазвичай не завдаємо собі клопоту спілкуючись з нечистотами. Лише виконуємо роботу та цього разу вона дещо складніше ніж ми вважали. - зневажливо промовив Азмодей. 

- Мене звати Віктор, а це мій напарник Азмодей. - скоромовкою промовив чоловік.

- Я Боромир, голова села. Ви напевне стомилися з дороги? Бажаєте відпочити? - 

- Ні. - відрізав Азмодей. - Ніч наш час роботи. Ми тут, щоб поговорити. -

- Тоді проходьте, поговоримо. - запросив їх у будинок Боромир. Він всадовив гостів за стіл. 

Азмодей дістав з кишені акуратно складену білу хустинку та постеливши на лавку, сів, намагаючись не зачепити нічого. Маг роззирнувшись гидливо скривився.

В той час, як Віктор розвалився поряд, полегшено зітхнувши.

Боромир сів напроти.

- Може чого вип'єте? - боязко запитав голова.

- Ні. Ми тут тільки у справі. - помітивши роздратування напарника люб'язно промовив Віктор. 

- То чого ж ви хотіли? - невпевнено запитав Боромир.

- Коли востаннє щось згорало у цьому селі? - різко промовив Азмодей.

- Та нічого наче не горіло. - знизав плечима Боромир. 

- І ніхто не зникав?  - утрутився Віктор.

- Ні. Чому ж ви запитуєте? - щиро здивувався Боромир.

- Справа в тім, що ваш привид зовсім, як вуглинка. - промовив Віктор. Боромир налякано витріщився на магів. 

- То ви його бачили? - тремтячим голосом промовив голова села. - Ви його вже знищили? -

- Щоб упокоїти привида треба знайти хоча б його кістки. Відповідай, дурню. - роздратовано промовив Азмодей.

- У нас колись згоріла родина. Та то так давно було, я ще геть малим був. І то це мені батько розповідав. -

- І де ж те місце? - поцікавився Азмодей. 

- Уявлення не маю. - знизав плечима Боромир. Так і не дізнавшись потрібної інформації маги покинули дім старости. Вийшовши за межі двору Віктор промовив:

- Бачили, як очима бігав? - 

- Аякже. Викручувався вуж да так, що жодного разу не збрехав. - зневажливо промовив Азмодей.

- Зате приховав. Ви мали рацію. Справа значно цікавіше ніж здається. Якщо дух згорів так давно, то чого ж тільки нещодавно проявився? - роздумував Віктор. 

- У нас лише два варіанти, або могилу потривожили, або хтось нещодавно вмер. -

- Але ви ж казали що він не брехав! - здивувався Віктор.

- Так і є. Тому нам необхідно це ще вияснити. Ходімо до когось зі старих, вони повинні знати де поховані горілі й де була пожежа - промовив Азмодей.