Частина 15

Розділ  19

  Все довкола сповивала сніжна імла. Здавалося, що самі хмари спустились на землю і повітря наповнили лапаті сніжинки, які кружляли довкола і цілком не поспішали падати додолу. День був безвітряний і якби не цей легкий снігопад, то можна було б подумати, що весь рух тут закам’янів від морозів. За лісом ясна біла пелена, яка вкривала пагорби, прямо переходила у білизну снігових хмар, через що межа між землею та небесами повністю стиралася. За лапатою круговертю ледь вдавалося розрізнити темний масив замку, що нагадував привида, який підносився у цій білій однотонності довколишнього краєвиду.

 - Може я поїду перший, щоб все розвідати? – запитав у Борни Марун Сколеверхович.

 - Не варто. Найбільше я турбуюся про тих, кого ти, навіть при всіх своїх здібностях слідогляда, можеш не помітити. А разом якось один-одного підтримаєм. – волхв не переставав уважно вдивлятися у замок. Гострий зір світлих очей із під насуплених брів вишукував в околиці якийсь рух або хоч щось незвичайне.

  Вони рушили по хребту пагорбів, навпомацки відшуковуючи кінськими копитами стежку, місце якої взагалі не вдавалося розгледіти під рівномірним сніговим килимом. Їхати доводилось обережно, щоб тварини десь не оступились на невидимому під снігом камінні чи не відхилились убік та, не допустіть боги, покотились вниз по схилу.

  Ставши під замковими мурами вони посходили з коней.

 - Жодних слідів… Але сніг міг їх повністю засипати. – Сколеверх звернувся до своїх товаришів.

  Борна, намагаючись зберігати тишу, беззвучно кивнув на знак згоди і обережно видобув із ножен меча. Вони, взявшись за зброю та ведучи за віжки коней, ледь не крадькома рушили до брами.

  Нічого, окрім легкого скрипіння снігу під їх ногами та глибокого дихання коней, не порушувало суцільної тиші. Все довкола завмерло і замок не видавав жодних ознак якоїсь присутності у своїх стінах. Потужна, темна від сірості своїх каменів, будівля наче спала під білосніжною зимовою ковдрою.

  Брама зяяла дірою розвалених воріт, від яких зберіглась лише одна напіввідчинена стулка. Вони обережно заглянули на замковий дідинець. Подвір’я вкривав непорушений жодними слідами білий настил. Мов нічні злодії, троє чоловіків увійшли в замок та стали посеред двору, уважно розглядаючи все довкола та готові будь-якої миті застосувати усю свою ковану із сталі чи чародійську зброю.

  За якусь хвилину, що через напругу тягнулася занадто довго, вони змогли трохи заспокоїтись. Жодного нападу не відбулося, ніщо не видавало існування тут чогось загрозливого.

 - Це хто? – Марун кивнув Борні у сторону запорошеного снігом людського тіла, що сидячи було притулене до стіни.

 - Не знаю. Хтось із княжих слуг. – байдуже відповів волхв.

  Слідогляд помітив ще кілька тіл, що виднілися у різних частинах замкового подвір’я, від чого його очі напружено звузились. Хлопчина ж, якого Домамир Сколеверх вислав із ними, почав легко трястись. Помітно було, що йому вперше доводиться оглядати місце побоїща.

 - Не тривожся. Вони мертві і нічим нам не грізні. – підбадьорив його Борна і вже тихше, наче до самого себе, додав. – Сподіваюсь, що нічим не грізні. 

  Марун взявся обходити двір і заглядати на обличчя покійників, напевно намагаючись впізнати когось знайомого. Тіла обліпив сніг, а шкіра за ці кілька днів набрала на морозі блідо-синьої барви. Він підійшов до ледь помітного пагорка снігу, що ховав під собою ще одного небіжчика, який лежав долілиць розкинувши у сторони руки.

  Слідогляд перевернув тіло на спину і відступив на корок.

 - Князь. – різко промовив він.

 - Так. – докинув Борна. – Його треба відтягнути в сторону і спалити.

 - Спалити? Тут? – Марун здивовано обернувся у сторону чарівника.

 - І то чим по-швидше. Треба зробити вогнище. – підтвердив Борна та звернувся уже до юнака, що продовжував стояти без руху завмерши посеред дідинця. – Семіміле піди по коморах і назбирай всілякої деревини, щоб було достатньо для спалення тіла.

 - То ми, що не заберемо його у Грабоград?

 - Ні. Тіло треба знищити так, щоб і цілих кісток не залишилось. Це дуже важливо, бо тепер, після того, як у ньому побувала темна душа, воно може мати у собі злу силу. Краще з обережності таки зробити це і убезпечити себе від будь-яких небажаних можливостей. Сили пітьми багаті на різноманітні вигадки.

  Він задумливим поглядом огледівся довкола і додав, перериваючи свою мову на миті роздумів:

 - Варто також так само подбати і про інші тіла… Вразі чого… Якщо нам хочеться хоч від них вберегти свою ніч

  По скрипучих дошках заборола, що своїм тонким писком страшили можливістю проламатися та осипатись додолу, Борна дійшов до дверей у князівські покої. Вони були ледь-ледь прочинені. Волхв ввійшов в середину запустивши туди зграйку пустотливих сніжинок. Ті, наче налякавшись пітьми, що панувала в глибинах кімнати, опустилися на підлогу біля дверей. Там за попередні дні через щілину вітер уже надув неторкану пляму снігу. Посеред чорної старої підлоги крейдами було намальовано знак. По-колу йшли зображення десяти химерних плетив різних дрібніших знаків. Кожен із них складався із особливого перехрещення та перетікання з одних в інші ліній, що створювали наче вигадливі візерунки. Від кожного такого знаку до середини йшла окрема лінія-стріла і всі вони сходились довкола невеличкого скравка підлоги, де могла стати одна людина. З допомогою такого знаку якийсь чарівник міг збирати та направляти до себе сили з десяти різних, як природніх, так і потойбічних, джерел.