Розділ 2 . Усередині дзеркального погляду

​Майя зрозуміла: Тіньовий Чоловік — це не просто монстр, це живий коридор. Його очі були порталом на те саме горище, про яке розповідала бабуся. І там, у глибині крижаної темряви, вона бачила Надю. Сестра стояла біля маленьких дверей, намагаючись підібрати ключ, що висів на стіні.

​— Надю, стій! — закричала Майя, але голос потонув у в’язкому мареві.

​Монстр нахилився ще нижче. Його порожні очі-дзеркала тепер заповнили весь простір перед Майєю. Вона відчула, як її власне тіло стає легким, наче дим, і її нестримно тягне всередину цього погляду.

​— Фенріре, Бліку! За мною! — це було останнє, що вона встигла крикнути, перш ніж світло кімнати остаточно згасло.

​Секунда падіння — і Майя приземлилася на тверду, запилену підлогу. Пахло старою паперовою попелом і сухою лавандою. Це було горище їхнього будинку, але воно виглядало інакше. Стіни здригалися, наче зроблені з чорної тканини, а замість вікон були ті самі немигаючі очі монстра, що спостерігали за кожним рухом.

​— Майя? — Надя обернулася. Вона була блідою, а в її руках тремтів величезний іржавий ключ. — Він сказав, якщо я відімкну ці двері, я зможу повернутися додому.

​— Не чіпай їх! — Майя кинулася до сестри. — Це пастка! Бабуся казала: він приходить до тих, хто не заплющує очей. Ці двері — це його серце. Якщо ти їх відчиниш, він назавжди залишиться в нашому світі!

​Раптом підлога під ними почала перетворюватися на чорну воду. Тіньовий Чоловік почав виростати прямо зі стін горища. Його довгі руки тягнулися до ключа в руках Наді.

​— Віддай... мені... свободу... — прошелестів вітер крізь щілини.

​Блік, який якимось дивом опинився тут разом із Майєю, раптом вигнув спину. Його руда шерсть у цій темряві світилася, як розпечене вугілля. Він почав бігати колами навколо дівчат, залишаючи за собою вогняний слід. Тінь монстра шипіла, коли торкалася цього тепла.

​Фенрір стояв поруч із Майєю, його очі палахкотіли синім полум’ям. Він гарчав на двері, відчуваючи, що справжня небезпека саме там.

​— Надю, викинь ключ! — наказала Майя. — Нам не потрібні двері, щоб вийти. Нам треба просто... перестати дивитися!

​Але Надя ніби заціпеніла. Її пальці міцно стиснули метал. Тіньовий Чоловік нависнув над ними, і його очі почали гіпнотизувати дівчинку знову.