Розділ 1 . Погляд із порожнечі

Майя затамувала подих. Ковдра здавалася тонкою, як папір, і зовсім не захищала від холоду, що раптом почав розповзатися по кімнаті. Вона хотіла заплющити очі, як радила бабуся, але страх діяв навпаки — повіки наче приклеїлися до брів.

​— Надю... — прошепотіла вона, торкаючись плеча сестри. — Надю, прокинься.

​Але Надя не ворухнулася. Її дихання було занадто глибоким, занадто спокійним, наче вона поринула в сон, з якого не було вороття. Блік, який зазвичай реагував на кожен шурхіт, зараз лежав на подушці нерухомо, як плюшева іграшка. Навіть мурчання стихло.

​Майя повільно перевела погляд на двері. Ті дві крапки в темряві коридору не зникли. Вони стали більшими. Тепер це були два величезні, ідеально круглі ока, що світилися тьмяним, попелястим світлом. У них не було ні зіниць, ні вій — лише безкінечна порожнеча.

​Туп... туп...

​Крок був м'яким, наче по підлозі ступали лапи з вати. Постать Тіньового Чоловіка випливла з коридору. Він був високим, настільки, що його голова майже торкалася стелі. Його тіло не мало чітких контурів — воно постійно тремтіло і розмивалося, наче дим від згаслої свічки.

​Фенрір раптом підхопився. Його вовна стала дибки, а з горла вирвалося глухе, вібруюче ричання. Він кинувся вперед, намагаючись перегородити шлях монстру, але Тіньовий Чоловік просто пройшов крізь вовка. Синій вогонь Фенріра на мить згас, коли темрява торкнулася його примарного тіла.

​— Ти... ти не справжній... — прохрипіла Майя, відчуваючи, як її власні очі починають пекти від напруги. — Бабуся просто вигадала тебе!

​Тіньовий Чоловік зупинився біля підніжжя ліжка. Він повільно нахилився. Його «обличчя» опинилося всього за кілька сантиметрів від обличчя Майї. Вона відчула запах старої пилюки та сухого листя.

​— Я є... поки ти... дивишся... — прошелестіло повітря, хоча рота у монстра не було.

​Раптом Майя помітила дещо дивне: у величезних очах Тіньового Чоловіка, як у дзеркалах, відбивалася не вона сама, а те саме горище, про яке казала бабуся. Вона бачила старі скрині, зламані стільці та... маленькі двері, замкнені на заіржавілий замок.

​— Тобі потрібно, щоб я дивилася, — здогадалася Майя. — Твоя сила в моїй увазі.

​Вона хотіла різко заплющити очі, але відчула, що не може. Її погляд був прикутий до дзеркальних очей монстра. Вона почала бачити, як двері на горищі в його очах повільно відчиняються, і звідти тягнеться чиясь маленька рука... рука Наді!

​— Надю! — скрикнула Майя.

​Вона зрозуміла: Тіньовий Чоловік викрав свідомість її сестри й сховав її всередині своєї «страшилки».