Акт III

Сцена 21: Втеча через болота, ніч 

Локація: Темні, туманні болота Луїзіани, відлуння жаб’ячого квакання і шелест очерету. 

Дія:
Тіана й Навін рухаються обережно, ховаючись від мисливців за рабами. Тіана тримає амулет, подарований жрицею, який тихенько світиться. Навін час від часу озирається, напружений, але поруч із Тіаною відчуває хоч трішки спокою. 

ТІАНА (тихо, тримаючи амулет):
Кожен крок — як молитва. Болота не пробачають, але і не судять. 

НАВІН (з легкою усмішкою):
Вони називали мене жабою... А ти? Що ти бачиш у дзеркалі? 

ТІАНА (посміхається, погладжує амулет):
Не жабу. Не звіра. Ми не жаби. Ми — зірки, що впали в болото. І ще світимо. 

Вони на мить зупиняються, дивляться в небо, де ховаються хмари, але між ними пробиваються кілька яскравих зірок. 

- 

Сцена 22: Флешбек: Жаба як метафора дегуманізації, день 

Локація: Болота Луїзіани, сонячний день, спокійна вода. 

Дія:
Молодий Навін стоїть на березі болота, дивиться на свою відображену в воді подобу. Його обличчя спотворене страхом і гнівом. 

Поряд — місцева дитина знущається над ним, кличучи «жаб’ячим чоловіком», і кидає в нього гілочку.
Навін набирає воду в руки і кидає її в бік дитини. 

Голос за кадром (Тіана, тепер уже зріла, ніби спогад):
«Вони бачили в ньому жабу — холодну, чужу, неприродну. Жабу, яку не хочеш прийняти. Але жаба — це не істота, це тінь, що кидає світло на наші страхи.» 

Навін дивиться на воду, у якій дрімає силует жаби. 

- 

Сцена 23: Сьогодення — Мисливці на болотах, ніч 

Локація: Темне болото, туман, свіже сліди на землі. 

Дія:
Тіана і Навін ховаються серед очерету, дихають важко. Навін шепоче: «Вони близько». Тіана намагається заспокоїти його, але сама відчуває страх. 

Раптом чути хрускіт гілок, мисливці наближаються, озброєні рушницями та мотузками. 

Навін тихо каже: «Ти мусиш тікати».
Тіана посміхається крізь сльози: «А ти?» 

Навін напівжартома: «Я ж жаба. Жаби не вміють бігати». 

Вони розуміють, що це останній момент. Навін стає перед нею, готовий боротися. 

- 

Сцена 24: Сьогодення — Сутичка на болотах, ніч 

Локація: Темне болото, біля води, між високими очеретами. 

Дія:
Мисливці оточують Тіану і Навіна. Навін кидається в бій, застосовуючи силу і спритність. Тіана тримає в руках ніж, готова захищатися. 

Під час сутички Тіана ранить одного мисливця. Він падає, але встигає вистрілити — Тіану ранить у плече. Вона знепритомнює від болю, але продовжує триматися. 

Навін кричить їй: «Тримайся, ми виберемось!» 

Їхня боротьба – як танець смерті між болотом і темрявою. 

- 

Сцена 25: Сьогодення — Болото, ніч 

Локація: Густі очерети, вода тремтить від руху. 

Дія:
Поранена Тіана ледве тримається на ногах, але дивиться у воду, де виблискує маленька жаба. Вона шепоче: 

Тіана: «Ми не жаби. Ми — зірки, що впали в болото.» 

Навін підтримує її, готуючись до останнього ривка втечі. У його очах суміш відчаю і надії. 

В цей момент з-за кущів чути крики мисливців — вони вже дуже близько. 

- 

Сцена 26: Минуле — Болото, ніч 

Локація: Темне, туманне болото. Лункі кроки й шум води. 

Дія:
Навін б’ється з мисливцями, захищаючи Тіану. Його рухи дикі, злиті з природою — він як звір серед болотяної хащі. Його лезо блищить у світлі факела, але йому завдають поранення. Він бачить, як Тіана віддаляється в безпечне місце, і з останніх сил кидається на ворогів. 

В останній миті Навін отримує смертельне поранення. Він падає на землю, навколо нього кружляють жаби, що випливають з темної води. 

- 

Сцена 27: Сьогодення — Болото, ніч 

Локація: Темне болото, місячне світло відбивається у воді. Тіана лежить серед очерету, поранена, але жива. У руках — амулет від жриці. 

Дія:
Тіана, з останніх сил, піднімає голову і прошепотіла:
— Ми не жаби. Ми — зірки, що впали в болото. 

Вона дивиться на амулет, потім піднімає погляд на зоряне небо. Раптом вода навколо починає тихо мерехтіти, ніби відповідаючи на її слова. 

Зі слабкістю і рішучістю в очах вона повільно занурюється у воду, яка стирає кров і бруд з її шкіри. 

- 

Сцена 28: Сьогодення — Болото, ніч 

Локація: Болото, туман і місячне світло. 

Дія:
Тіана повільно пливе по болотній воді, тримаючи амулет. Її очі закриваються, і ми бачимо її у спогадах — моменти з Навіном: їхній танець під місяцем, його жертва, її сміливість. 

Під водою з’являється силует жаби — величної і майже магічної. Вона повільно зникає, ніби перетворюючись на зірки, що мерехтять на небі. 

Звук болотяного вітру та далеких співів накладається на тишу. 

- 

Сцена 29: Сьогодення — Болото, світанок 

Локація: Болото, перші промені сонця, тиша після бурі. 

Дія:
Камера повільно піднімається над болотом, де видніються дві тіні — Тіана й Навін — що поступово розчиняються у воді та тумані, ніби стають частиною болота і природи. 

Паралельно — у Новому Орлеані, діти збираються навколо старої жінки (можливо, нащадки креольської громади), яка співає пісню про «дівчину з боліт» і «жаб’ячого чоловіка». Її голос звучить одночасно сумно і натхненно. 

Діалог (за кадром, жінка):
«Вони не були жабами,
Вони були зірками, що впали в болото. 

І хоч їх тіло згнило в болотній тиші,
Їх дух горить, мов вогонь у темряві.» 

- 

Сцена 30: Епілог — Новий Орлеан, 1740, вечір 

Локація: Центральна площа міста, навколо багаття збираються діти й дорослі. На задньому плані — темне, вологе болото, де ростуть білі квіти. 

Дія:
Жінка-оповідачка сидить біля вогнища, розповідаючи легенду про Тіану і Навіна. Діти слухають із захопленням, іноді повторюючи рядки. 

Діалог (оповідачка):
«Вони були не жабами, а зірками, що впали в болото,
Щоб нагадати нам, що свобода — це світло, навіть у найтемніші часи.
Їхня любов була вогнем, що не згас,
І їхня історія живе в серцях тих, хто прагне волі.
Колись прийде час, коли ми всі — білі і чорні,
Усі раси, всі кольори шкіри —
Житимемо пліч-о-пліч, рівні і вільні,
І це болото пам’ятатиме їхній шлях до світла.» 

Камера повільно віддаляється, показуючи квіти, що колишуться у вітрі, і темні води болота, що блищать під місячним сяйвом. 

Чорний екран. 

Кінець