Акт I

Сцена 1: Плантація. Кухня. День 

Локація: Велика кухня при маєтку багатої родини, десь біля Нового Орлеана. Гаряче, важке повітря, запах спецій і диму. Глиняна підлога, дерев’яні стіни, чорні кухарки працюють мовчки, з поглядом донизу. 

Дійові особи:
• Тіана, 19, працює на кухні, вправна, зібрана. Вона не підлеслива, але дуже обережна.
• Мадам Лапланш, хазяйка, жінка в пишному білому, холодна, зверхня.
• Кухарки, інші чорношкірі жінки, старші за Тіану, бояться говорити. 

Дія:
Тіана готує кукурудзяні коржі, швидко, красиво, як ритуал. Вона співає неголосно креольську пісню — тихо, але з надією. Одна з кухарок жестом просить її замовкнути. Тіана слухається. 

Входить мадам Лапланш — мов тінь із білого привида. Її обличчя вкрите пудрою, голос — крижаний. Вона спостерігає за Тіаною. 

МАДАМ ЛАПЛАНШ
(байдужим тоном)
У тебе руки — не як у служниці. Ти певна, що не бавишся в панянку? 

ТІАНА
(спокійно, без емоцій)
Я бавлюсь у виживання, мадам. 

Тиша. Мадам Лапланш нахиляється, бере один з коржів. Кусає. Гидливо спльовує. 

МАДАМ ЛАПЛАНШ
Надто багато солі. Чорні завжди кладуть більше, ніж треба. Може, щоб нагадати собі про сльози? 

Всі кухарки мовчать. Тіана — теж. Але очі її говорять більше: не страх, а образа, гідність. 

Коли мадам Лапланш йде, одна з кухарок шепоче Тіані:
КУХАРКА
Тіано, ти або виживеш… або згинеш гордо. 

Тіана відповідає майже пошепки:
ТІАНА
Я мрію не про виживання. А про свободу. 

Камера зупиняється на її обличчі. Світло від вікна падає на її очі. Вдалині чути звуки болота — крик чаплі, вода, і… кволе жаб’яче квакання. 

- 

Сцена 2: Флешбек — Плантація. Ніч. 1730 рік 

Локація: Задній двір маєтку, де живуть раби. Темна ніч. Дощ тільки-но закінчився. Повітря важке, земля — мокра. З-під ліхтарів — пар. 

Дійові особи:
• Навін, 9 років, босоногий, худий, із великими очима. Змішаної раси.
• Його мати, рабиня, з надломленим поглядом.
• Плантатор, 40+, втомлений, п’яний, але агресивний.
• Двоє наглядачів — тіні без облич. 

Дія:
Малий Навін стоїть у темряві, ховаючись за деревом. Він чує крики. Його мати виводиться з хижі на двір. Платьє розірване. Її волосся мокре від дощу. 

Плантатор (ледве тримається на ногах) наближається до неї. Він шепоче щось невиразне, але облизує губи. 

ПЛАНТАТОР
Ти думаєш, що ти — особлива? Всі ваші однакові. Раби й жаби. Не розрізниш. 

Мати дивиться вдалечінь. Її губи тремтять. Вона бачить Навіна — вони зустрічаються поглядом. Жах, сором, любов. Вона не кричить. Лише киває — «біжи». 

Навін відходить у темряву, але не йде. Зупиняється. Починає труситися. Його руки стискаються в кулаки. З очей течуть сльози, але він не плаче голосно. 

Мати зникає в тінях маєтку. 

Камера повільно обертається навколо Навіна. Він дивиться вгору на небо. Йде дощ. Малий голос шепоче:
НАВІН (шепіт)
Коли я виросту… Я з'їм їх усіх. 

Із темряви чути… жаб’яче квакання. Раптово — чорний екран. Кінець флешбеку. 

- 

Сцена 3: Новий Орлеан — Кухня плантації, світанок 

Локація: Простора, але тісна для слуг кухня у великому колоніальному маєтку. Вікна заґратовані. Пар, кіптявий вогонь, запах спецій і поту. Тіана серед інших слуг готує сніданок для родини господарів. 

Дійові особи:
• Тіана, 18 років, стримана, зібрана, але очі живі.
• Марі, стара кухарка, креолка.
• Інші служниці, молоді дівчата, змучені, мовчазні.
• Молодий наглядач, білий, самовпевнений, любить стежити. 

Дія:
Тіана нарізає хліб. В її руці — маленький вузлик із сушеним м’ясом і кукурудзяним хлібом. Вона швидко ховає його під фартухом. 

МАРІ (шепоче):
Тіано… не треба. Вони бачать усе. Навіть у снах. 

ТІАНА (спокійно):
Якщо вона не поїсть — вона не встане. А ти ж казала: «Матері — святі». 

МАРІ (зітхає):
І святі горять, якщо їх ловлять. 

Двері відчиняються. Заходить наглядач, зухвалий, із батогом на поясі. У повітрі — напруга. 

Він проходить повз Тіану, вдивляється в її руки. Вона тримає ніж, але пальці тремтять. Вони зустрічаються поглядом. 

НАГЛЯДАЧ:
Щось сховала, дівчинко? 

ТІАНА (плавно, майже з усмішкою):
Тільки свої думки. 

Кухарки завмирають. Мить тиші. Наглядач нахиляється ближче. 

НАГЛЯДАЧ (пошепки):
Думки — це перше, що вбиває в рабах. 

Він іде. Тіана видихає. Марі хреститься. 

Тіана виходить на задній двір із кошиком, нібито віднести сміття. Камера стежить за нею. За рогом вона витягує вузлик їжі й біжить глибше в тінь, де, ймовірно, живе її хвора мати. 

- 

Сцена 4: Болота Луїзіани — світанок, туман 

Локація: Глибоке болото за межами міста. Густий туман повзе над водою. Дерева обвислі мохом, птахи кричать, комарі дзижчать. Скрізь волога, життя, і смерть. 

Дійова особа:
• Навін, близько 28 років. Обличчя змарніле, на щоках сліди бруду та втоми. Його рухи тихі, звірині. Одяг — стара сорочка, що злилася з кольором багна. 

Дія:
Навін лежить на дерев’яному плоті, наполовину у воді. Його очі дивляться в небо — блякле, мов зів’яле полотно. Над ним летять птахи. 

Він повільно встає, бринить вода. Йде босоніж по м’якому ґрунту. Сідає на камінь. 

Перед ним у воді — жаба. Вона нерухомо дивиться на нього. Між ними — тиша. 

Навін хитає головою. 

НАВІН (тихо):
Я не ти. 

Жаба стрибає ближче. Він простягає руку. Жаба зникає під водою. 

Раптовий звук — постріл десь далеко. Навін не здригається. Лише зітхає. Дивиться у воду. 

Відображення: його обличчя — й жаб’яче — змішані в рябі. Він відвертається. 

Навін повертається до своєї хижки з гілля та бруду, захованої серед очерету. На стіні — вирізьблений напис: 

“Тварина — це те, що вони хочуть бачити.” 

- 

Сцена 5: Новий Орлеан — Ринок, полудень 

Локація: Галасливий вуличний ринок у центрі колоніального міста. Сонце палить. Люди змішаних рас — чорношкірі, креоли, французи — метушаться, торгують, сваряться. Дух спеки, поту, спецій і тваринного страху. 

Дійові особи:
• Тіана, 19, несе кошик із овочами. Зосереджена, обережна, але з гордим поглядом.
• Навін, одягнений як простий робітник, із шарфом на шиї й капелюхом, що ховає обличчя. Стоїть біля тіні лавки, наче привид.
• Білий плантатор, на коні, спостерігає за людьми згори. 

Дія:
Тіана торгується за рис, її голос — чіткий, рішучий. Продавець-хитрун намагається її обдурити, але вона жартом роззброює його. Навколо — шум, сміх.
Вона відходить із торбою. Раптом хтось налетів — зіткнення. 

Кошик падає, овочі розлітаються. Вона нахиляється, починає швидко все збирати.
Чоловік, що налетів, теж нахиляється, допомагає. Погляд Тіани зустрічається з його — це Навін. У його очах — тінь, але також щось глибоке, невловиме. 

НАВІН (спокійно, майже пошепки):
Вибач. 

ТІАНА (пильно дивлячись):
За що — за те, що вдарив? Чи за щось глибше? 

Пауза. Вони дивляться одне на одного. Навін хоче щось сказати, але мовчить. Він піднімається, відходить у натовп, зникає, мов тінь.
Тіана довго дивиться йому вслід. 

ТІАНА (шепоче сама до себе):
Ти не з міста… 

Позаду чується голос плантатора, що кричить на іншого чорношкірого хлопця. Хтось отримує батогом. Тіана стискає пальці, але йде далі — навчена виживати. 

На землі лежить одна жаб’яча лапка — висохла, можливо амулет чи просто сміття. Камера затримується на ній. 

- 

Сцена 6: Флешбек — Плантація, ніч 

Локація: Плантація, ніч, 2 роки тому. Небо затягнуте хмарами, чути цвіркунів. Тиша така щільна, що здається — вона жива. 

Дійові особи:
• Навін (молодший, з неочорненими очима, втомлений, але ще не зламаний).
• Сестра Навіна, 14, перелякана, в рваному одязі.
• Плантатор, чоловік середніх років, із хижим блиском у погляді. 

Дія:
Всередині старого сараю, напівтемрява. Навін ховається у тіні. Його дихання важке, обличчя зосереджене. У руках — старий мачете. 

Через щілину в дерев’яній стіні він бачить, як плантатор хапає його сестру, тягне до будівлі. Вона плаче, чинить опір. 

СЕСТРА (крізь сльози):
Будь ласка… Я скажу мамі… 

Плантатор сміється.
Навін тремтить. Його рука стискає мачете. Він облизує губи. Очі повільно затягуються чорнотою — наче щось усередині вмирає. 

Момент тиші. 

Плантатор відкриває двері хати. Збирається затягнути дівчину.
Раптом — навскісний удар мачете. 

Кров бризкає на стіну. Падає капелюх. Плантатор — мертвий. 

Навін стоїть над тілом, важко дихає. Сестра в шоці. Він дивиться на неї — не як брат, а як звір, який щойно вийшов з клітки. 

НАВІН (шепоче):
Більше ніхто тебе не скривдить. 

Він кидає мачете у воду криниці, бере сестру за руку і тікає в темряву. 

На землі — калюжа крові. Поверх неї падає жабка, ніби з неба, і стрибає геть. 

- 

Сцена 7: Місто — Комора Тіани, вечір 

Локація: Маленька кімната-комора у дворі плантації, де Тіана ночує. Стіни обшарпані, вікно затягнуте мішковиною, свічка тремтить на бляшаній банці. 

Дійові особи:
• Тіана — змучена після важкого дня, у бавовняній сукні, з брудом на руках.
• Мати Тіани (у спогадах) — голос, що лунає в її голові. 

Дія:
Тіана сидить на підлозі, поруч — стара дерев’яна дошка, на якій вона малює крейдою план своєї майбутньої таверни. 

Є дитячі малюнки — столи, музика, люди, що сміються.
Над кресленням вона написала: “Chez Tiana”. 

ТІАНА (шепоче до себе, ніби повторюючи молитву):
Підлога з темного дерева. Мідна барна стійка. М’ясо з перцем, лимонад із цукрової тростини. І танці. Танці кожного вечора... 

Вона зупиняється.
Погляд — на стару стрічку її матері, перев’язану навколо банки зі свічкою. Свічка тріщить. Тіана бере стрічку в руки, ніби хоче відчути тепло мами. 

ГОЛОС МАТЕРІ (в уяві):
Твоя мрія — то твоя свобода, дитино. І ніхто не має права її забрати. 

Очі Тіани зволожуються. Вона посміхається крізь сльози.
Підводиться, розкладає тканину, під якою ховається старий рецепт лимонаду, написаний її матір’ю. 

Раптово — стукіт у двері. 

Тіана гасить свічку. Тиша.
Хтось за дверима прошепотів:
"Ти гадаєш, мрії не пахнуть димом?" 

Тіана завмирає, не рухається.
Голос зникає. 

Тіана знову запалює свічку.
На малюнку її таверни — воскова крапля падає просто на напис “Chez Tiana”, лишаючи пляму, схожу на жабу. 

- 

Сцена 8: Болота — Надвечір’я, перша зустріч 

Локація: Болотиста місцевість за межами міста. Плавне світло вечора. Дерева з іспанським мохом, дзижчання комах, вода, що блимає між корінням. 

Дійові особи:
• Тіана — у простому платті, босоніж, несе кошик з травами.
• Навін — спершу прихований, у тіні дерев. Лише очі блищать у сутінках. 

Дія:
Тіана шукає особливу траву для мами (можливо, зілля або засіб проти гарячки). Вона йде повільно, оглядається, бо знає, що тут бувають змії. Вода по кісточки. 

ТІАНА (шепоче):
Лише зір — і назад... 

Раптом — сплеск у воді. Вона завмирає. Хапає палицю. 

НАВІН (голос із темряви, спокійний):
Ті, хто шукають зілля на болоті, або дуже сміливі… або дуже відчайдушні. 

Тіана повертається. Вперше бачить Навіна. Він стоїть на виступі серед коріння дерева, у темному, вологому одязі, волосся розпатлане, обличчя в напівтіні. Його голос глибокий, із легким акцентом. 

ТІАНА (не відступаючи):
А ті, хто ховаються серед тіней — або духи, або боягузи. 

Навін посміхається — ледь помітно. Виходить ближче. Його очі — темні, уважні, але не злі. У руці він тримає жабу. 

НАВІН:
Кажуть, ця маленька знає секрети… І що той, хто її з’їсть, зможе побачити свою правду. 

ТІАНА (скептично):
Я знаю правду. Вона гірка. Як болото. 

Навін уважно дивиться на неї. 

НАВІН:
Тоді ти схожа на мене більше, ніж здаєшся. 

Тиша. Вони дивляться одне на одного — іскра, але не романтична, а глибоко людська. Двоє, яких світ відкинув. 

ТІАНА:
Я прийшла не за казками. 

НАВІН (тихо):
А я не маю жодної. 

Тіана відвертається й іде, але перш ніж зникнути в тумані, кидає через плече: 

ТІАНА:
Якщо тебе не з’їли жаби — може, ще зустрінемось. 

Навін дивиться їй услід. Жаба повзе з його руки — стрибає у воду. Камера фокусується на ряби, що йде по болоті. Мить — і тиша знову опановує простір. 

Кінець першого акту.