Глава 2. Обережно: Колін і його геніальні ідеї

Я прокинулася від запаху чогось смачного. Швидко прийняла душ, але довго стояла перед дзеркалом — ніяк не могла викинути з голови той поцілунок. Короткий, гарячий і ніжний.

Неправильно думати про нього, я поїду, а спогад хай залишиться тут.

У шафі я знайшла старі шорти, мабуть, ще зі школи, але я в них влізла. Одягнула білу сорочку з тонкої тканини — сподіваюсь, нічого не просвічується.

Коли я спустилася вниз, усі вже були на кухні: Колін і мама смажили млинці, а Дженні з Тревісом сиділи за столом й жваво розмовляли.

— Доброго ранку, — сказала я, сідаючи поруч із Дженні.

Тревіс помітно напружився. Цікаво, він теж думає, що вчорашній вечір був помилкою?

— Скай, ти мало не проспала найсмачніші млинці у світі, — усміхнувся Колін і поставив переді мною тарілку мереживних млинців, политих кленовим сиропом і прикрашених чорницею.

— Виглядає апетитно, дякую, — я відрізала шматочок і поклала до рота. Дуже смачно. Брат мав рацію.

— Це за рецептом Тревіса, — додав Колін.

Я ледь не вдавилася шматком.

Взагалі сьогодні я планувала зустрітися з Шарлоттою. Хотіла поговорити з нею, отримати відповіді. І хотіла, щоб мої думки не були зайняті цим хлопцем.

 Так, він добре цілується.

 І, схоже, добре готує.

Але я не повинна забувати, що в моєму житті зараз немає місця для стосунків. Усі ці погляди, усмішки, які він кидає в мій бік… я не хочу цього помічати.

— Я хочу навідати Шарлотту. Мам, ти як?

— Я поки не готова бачити ту безвідповідальну дівчину, —відповіла мама, різко закривши посудомийну машину. — Передай їй, що коли все обдумаю, сама приїду. І я вимагаю знайомства з батьками цього Джеффрі. Тож хай буде готова.

Дженні лише сумно подивилася на маму. Було зрозуміло, що вона залишиться з нею.

— Коліне, а ти? Може, щось передаси сестрі? Чи знову втечеш у свій Лондон?

— Не дочекаєшся, сестричко, — він підійшов і поцілував мене в маківку. Було приємно, ніби наша давня близькість поступово повертається.— Я поїду з тобою. І Тревіс теж. Покажемо  йому наші місця, прогуляємося.

Супер.
Колін, здається, прочитав мої думки — і зробив усе навпаки.

Я думаю, що прогулянка буде цікавою, але треба було вигадати, що сказати Шарлотті. Можливо, я все ж зможу її зрозуміти.

Ми сіли в машину, я влаштувалася на задньому сидінні. Дивно, але в місті майже не було заторів. Ми їхали до готелю — дорогого, навіть надто.

Дорогою я написала Шарлотті й запитала, в якому вона номері.

Тревіс відчинив мені дверцята — який джентльмен… або це черговий спосіб підкотити до мене?

Ми зайшли в хол, і все було саме так, як я й уявляла: пафосно, блискуче, занадто гламурно. Адміністратор провів нас до потрібного номера.

Колін постукав, і двері одразу відчинила сестра.

— Привіт. Джеффрі поїхав у справах, але скоро буде. Проходьте у вітальню, — вона жестом показала всередину. — Можу замовити вам чай чи каву…

— Залиште люб’язності — сказав Колін різкувато, але я не сперечалася.

— Ну, добре, дітки, ви тут розважайтеся, а я маю зробити кілька дзвінків. Буду в холі, — кинув Тревіс і зник у коридорі.

Я його розуміла. Сама б утекла.

Ми сіли на величезний диван, а Шарлотта — навпроти.

— Шарлотто, я сподіваюсь,  ти ж розумієш, яка це відповідальність? — голос брата став суворим. Раніше він так говорив лише з моїми хлопцями.

— Коліне, я все прекрасно розумію. Я не дитина, — вона зітхнула.— я підвелась і пройшлася кімнатою, сподіваючись, що це допоможе зібрати думки.

— Шарлотто, ти могла б хоча б попередити, а не скидати все ось так, — не витримала я.

— Скарлетт, я не зобов’язана перед тобою звітувати, — її голос став твердим. — Я хотіла поділитися новиною, а отримала тільки осуд. Ти думаєш, мені приємно? Хтось взагалі задумався, що відчуваю я? Кого це хвилює? Я вирішила створити свою сім’ю, а натомість втратила ту, у якій виросла! — її голос зірвався і мені стало її щиро шкода. — А може, ви хочете, щоб я зробила аборт?

— Ей, навіть не думай про таке, — тихіше сказав Колін, сів поруч і обійняв її. — Ми просто в шоці, що дорослий чоловік не подбав про наслідки. Це була дурниця.

— Я згодна з братом, — сказала я. — Ми не хочемо, щоб ти страждала. Просто будь розумнішою.- Я підвелася. — Мама казала, що сама приїде до тебе й хоче познайомитися з батьками Джеффрі. Їй потрібно трохи часу, щоб усвідомити, що вона стане бабусею. І ще… я вимагаю, щоб я була хрещеною цього малюка. Хай усе трохи стихне, тоді ще поговоримо.

Шарлотта нарешті посміхнулася. Це була посмішка примирення.

— Скарлетт, там Тревіс нас уже, мабуть, зачекався. Шарлотто, ще побачимось, — він махнув рукою й попрямував до виходу.

— Я справді рада за тебе. І я ні в якому разі не бажаю тобі зла. Хочу, щоб ти була щасливою, — сказала я і теж вийшла до коридору.

Шарлотта залишалася сидіти на дивані. Що ж… я очікувала гіршого.

Ми спустилися в хол і Тревіс, що щось говорив по телефону, одразу ж завершив розмову, як тільки нас побачив.

— Як справи?

— Навіть не питай, захотілося випити, — ухмильнувся Колін, потираючи руки. — Отже, план такий: беремо пива і їдемо на пляж.
— Пляж? У листопаді? — скептично підняла я брову. — Ти ж не зібрався купатися?
— Скарлетт, я, звісно, божевільний, але не настільки. Купатися тверезим? Ні, дякую.

Його настрій починав мені подобатися.

— Тревісе, як тобі ідея з пляжем?
— Звичайно! — усміхнувся він і галантно відчинив переді мною дверцята машини, ніби справжній джентльмен.

Ми заїхали у кілька магазинів і взяли всього потроху — від пива до… чогось міцнішого, назву якого я навіть вимовити не змогла. Коли приїхали на пляж, я помітила, що ми були не єдиними, кого осяяла така думка. Навіть наприкінці осені знаходилися місцеві ентузіасти, які каталися на серфі й пірнали так, ніби надворі липень.