Розділ 25 — Печатка в крові

Мати сиділа нерухомо в ланцюгах. Її волосся сиве й скуйовджене, а очі — повні утомленої мудрості.

— Ти виросла… сильною, — сказала вона хрипким голосом. — Більше, ніж я дозволила собі мріяти.

— Ти хотіла мене вбити, — відповіла Ребека, серце билося з глухим лунким болем. — А тепер говориш як мати?

— Я хотіла… врятувати. Від себе. Від того, що живе в мені.

Жінка підвела погляд. Її зіниці на мить стали чорними, як ніч. Адріан стискав руку Ребеки — готовий діяти.

— Це прокляття старших кровей. Ми — носії сили, якої боїться сам місяць. Вона жадає жертв, щоб залишити нас живими.

— Вона? — перепитала Ребека.

— Те, що тебе шепоче в снах. Те, що шукає “Ключ Вогню”.

З повітря, здавалось, зник кисень.

— Якщо Третій Клан отримає Ключ, вони пробудять її… повністю.

— Що це за ключ? — запитав Адріан. Його голос був напружений.

— Артефакт, створений з вогню першого вампіра, — відповіла мати. — Схований у тілі.

Ребека відчула, як холоне шкіра.

— У чиєму тілі?

Жінка замовкла.

— У твоєму, доню.

Тиша. Погляд Ребеки похитнувся.

— Я?..

— Ти — судина. Народжена в час затемнення, зі змішаною кров’ю. У тобі — останній запечатаний фрагмент сили. Якщо її розбудити… ти згориш.

Адріан ступив уперед.

— Ми не дамо їм цього зробити

— Але вони вже близько, — прошепотіла мати. — Я відчуваю їх. Третій Клан пробудив свого гончого. Його не зупинити… звичайною зброєю.

І тоді вона протягнула руку й торкнулася пальців Ребеки. На шкірі доньки засяяла печатка — срібний знак у формі місяця, обпалений по краях.

— У цій печатці — захист. Але він тимчасовий.

— А як же ти? — запитала Ребека. — Що з тобою буде?

— Я вже давно мертва, — мати посміхнулася крізь сльози. — Але в тобі… живе все, чого я так прагнула: воля. І кохання.

Її голос затих, коли вона відпустила руку доньки. Ланцюги знову затріщали, ніби намагалися її втримати.

— Іди. Поки в тобі ще світло.