Розділ 19 — Відкрита сила

Ребека сиділа в центрі старої вежі, тримаючи книгу на колінах. Свічки мерехтіли навколо, а місячне світло пробивалося крізь вузьке вікно, створюючи дивний візерунок на підлозі — схожий на печатку.

Книга ніби відгукувалася на її присутність: сторінки шелестіли самі по собі, чорнила пульсували, наче жили.

— Я хочу побачити правду, — прошепотіла вона. — Я хочу знати, хто я.

Слова в книзі почали світитися, і Ребека, сама того не розуміючи, вимовила їх уголос — древньою мовою, яку не вчила ніколи.

Раптом повітря стало густим, як вода. Все навколо потемніло. Світло свічок погасло. І тоді вона побачила це.

Картину — не у видінні, а перед собою. Власну матір… не мертву, як казала Маріс, а живу. У в’язниці. Її тримали вампіри. І серед них — постать, схожа на Адріана.

— Ні… — прошепотіла Ребека. — Це не може бути…

Але коли видіння зникло, вона помітила ще одне.

На підлозі вежі, біля дверей — лежало бездиханне тіло одного з охоронців замку. Обличчя викривлене жахом. Шия зламана. Очі відкриті.

Він підглядав. І сила книги його вбила. Через неї.

Ребека вибігла з вежі, дихаючи уривчасто, руки вкриті темним пилом і ледь помітними слідами чорного світіння. В голові — хаос, страх, провина.

Вона не хотіла смерті. Вона лише хотіла побачити правду.

Маріс з’явилася першою. Коли побачила тіло, то лише зітхнула.

— Ти розбудила її, — сказала вона. — Книга відповіла на запит. Ціна — життя.

— Але я… я не знала, що вона… —

— Нею не граються, — перебила Маріс. — Вона або служить, або підкорює. І здається, вона тебе вибрала.

Ребека подивилася на неї:

— Я бачила маму. Вона жива. І… Адріан…

— Я знаю, що ти бачила. І скоро він теж дізнається.

Тієї ночі замок затих. Але у темряві коридорів вже шепотіли тіні: про дівчину, яка говорить зі старою книгою. І про смерть, що прийшла без попередження.