Розділ 15 — Пастка для тіней

Ребека провела день, розробляючи план. Вона знала, що і Адріан, і Маріс мають таємниці, і вирішила змусити їх розкрити їх — навіть якщо для цього доведеться ризикувати.

Увечері вона зробила вигляд, що вирушає на звичайну прогулянку замком. Насправді ж залишила на столі свій медальйон, який Адріан колись подарував їй, і записку:

«Я йду туди, де зможу дізнатися правду. Не шукайте мене».

Записка була приманкою. Вона знала, що обидва прочитають її — і підуть за нею.

Справжнє місце зустрічі вона обрала в старому крилі замку, де вікна були закриті кам’яними плитами, а єдиним світлом слугували свічки. Там було кілька прихованих ніш, з яких можна було спостерігати за кімнатою.

Вона запалила лише одну свічку й сховалася в тіні, чекаючи.

   
   Першим прийшов Адріан. Його рухи були швидкі й тривожні. Він відразу кинувся до столу, шукаючи її, і тихо прошепотів:

— Ребеко… повернися.

Але за кілька хвилин двері знову прочинилися — і в кімнату увійшла Маріс. Її очі звузилися, коли вона побачила Адріана.

— Що ти тут робиш? — холодно запитала вона.

— Те саме, що й ти, — відповів він, не відводячи погляду. — Захищаю її від тебе.

— Від мене? — Маріс усміхнулася без радості. — Ти просто боїшся втратити контроль.

— А ти хочеш зробити її слабкою, щоб вона ніколи не змогла піти, — відрізав він.

Ребека, затамувавши подих, слухала їхню суперечку. І в кожному слові, у кожному русі відчувалося, що обидва говорять правду… і водночас обидва брешуть.

Вона зрозуміла, що цього разу її пастка не дала відповіді. Навпаки — тепер запитань стало ще більше.