Розділ 11 — Уроки у темряві

Ребека приходила до Маріс щоночі, коли замок засинав. Старі кам’яні сходи, вузькі переходи й забуті двері стали її таємним шляхом.

Маріс навчала її не тільки стримувати голод, але й відчувати власну силу так, щоб вона не поглинала.

Вона давала їй гіркі настої з трав, які приглушували жагу крові, і вчила техніки зосередження: слухати серце людини, але не кидатися на нього, а перетворювати цей ритм на музику, що заспокоює.

— Найнебезпечніший момент — не коли ти голодна, а коли насичена, — говорила Маріс. — Бо тоді ти відчуваєш себе безсмертною.

Ребека слухала, але відчувала, як важко утримувати цю межу. Її тіло прагнуло сили, її розум жадав контролю, а десь глибоко голод шепотів, що відмовитися від нього — значить втратити щось важливе.

  Адріан почав помічати зміни. Він бачив, що Ребека стала спокійнішою, менше піддавалася поривам, але й більш закритою.

— Куди ти зникаєш ночами? — запитав він одного вечора, дивлячись їй просто в очі.

— Просто гуляю, — відповіла вона, намагаючись тримати голос рівним.

— Ти брешеш, — його голос був тихим, але у ньому відчувалася загроза. — І я дізнаюся правду.

Вона відвернулася, роблячи вигляд, що його слова не вразили. Але коли він вийшов, Ребека зрозуміла, що небезпека тепер не лише в голоді, а й у тому, що Адріан підозрює її.

Тієї ночі, коли вона прийшла до Маріс, стара лише сумно всміхнулася:

— Він відчуває, що втрачає тебе. А такі, як він, не дозволяють здобичі піти.