Розділ 3 — Легенда про Морвенів

Бібліотека Рейвенпорта була тихою, як старовинний храм. Високі вікна пропускали м’яке світло, яке розбивалося на пилові промені, що повільно танцювали в повітрі. Ребека сиділа за масивним дубовим столом, гортаючи старі пожовклі сторінки книги про історію міста.

Вона шукала щось, сама не знаючи що. Можливо, відповідь на той погляд із балкона… чи пояснення, чому замок Морвенів так тягне її увагу.

— Шукаєте щось особливе? — тихий голос пролунв за спиною.

Вона обернулася й побачила бібліотекарку — високу жінку з сивим волоссям, зібраним у вузол, і глибокими зморшками біля очей. У її погляді було щось тривожне, але водночас тепле.

— Мені цікаво… — Ребека вагалася, — …що ви знаєте про замок Морвенів?

Бібліотекарка зітхнула, наче чекала цього питання. Вона повільно присіла поруч і відкрила товстий фоліант, сторінки якого були списані від руки.

— Кажуть, колись Морвени правили цим містом. Вони були багаті, впливові… і страшні. Люди зникали, худоба гинула, а на тілі жертв знаходили дивні сліди. Всі шепотіли, що вони уклали угоду з темними силами, щоб жити вічно.

Ребека відчула, як по шкірі пробіг холодок.

— І що з ними сталося? — запитала вона.

— Сто років тому в замку сталася трагедія. Пожежа. Кажуть, загинула вся родина. Але… — бібліотекарка нахилилася ближче, — …є ті, хто клянеться, що бачили Морвенів у місті навіть після тієї ночі.

Ребека мимоволі згадала чоловіка на балконі.

— Це лише легенди, — бібліотекарка раптово піднялася. — Але пам’ятайте, дівчино: у Рейвенпорті ніч завжди має очі.

Коли Ребека повернулася до книги, її погляд впав на старий портрет. Чорноволосий чоловік з пронизливим поглядом дивився просто на неї.

І вона зрозуміла: це були ті самі очі, що вона бачила вчора ввечері.