Розділ 11. Світло після тіні

Місячний Ліс світився спокійним срібним світлом. Битва залишилася позаду, і навіть найтемніші куточки лісу поступово наповнювалися життям. Пташиний спів лунав серед дерев, а трави колихав легкий вітерець. Серце Лісу б’яло рівно, як серце, що знайшло гармонію.
Еліра й Каель сиділи на узліссі, обійнявшись. Вони були змучені після боїв, але в їхніх очах горіли щастя і спокій.
— Тепер ліс спокійний, — прошепотіла Еліра, торкаючись долоні Каеля. — І нам більше нічого не загрожує.
— Спокій — тимчасовий, — посміхнувся Каель, притягуючи її ближче. — Але якщо ми будемо разом, ми здолаємо все.
Їхні руки зчепилися, а Серце Лісу тихо світило над ними, ніби благословляючи їхній союз. Вони відчували, що магія більше не лише інструмент для битв — вона стала частиною їхнього життя, частиною їхньої любові.
— Я ніколи не думала, що кохання може бути настільки сильною магією, — сказала Еліра, посміхаючись. — І водночас такою небезпечною.
— Це наша сила, — відповів Каель, — сила, яка поєднує нас і робить нас непереможними.
Вони піднялися й рушили до хижки Еліри, куди повернулося тепло, сміх і затишок. Ліс навколо ожив, і навіть тіні дерев здавалися спокійнішими. Тепер це був не лише їхній дім, але й символ того, що любов і довіра здатні подолати будь-яку темряву.
Місяць повільно піднімався над лісом, освітлюючи новий день, який вони зустрічали разом. Їхнє життя тільки починалося, і попереду були нові пригоди, нові відкриття, але вони знали точно: тепер вони сильніші разом — і ніщо більше не зможе їх роз’єднати.