Розділ 4. Пошуки Серця Лісу

Наступного вечора Еліра і Таліс вирушили вглиб Місячного Лісу. Місячне світло пробивалося крізь густу крону дерев, створюючи на землі сріблясті тіні, що постійно рухалися, немов живі.
— Тут небезпечно, — сказав Таліс, озираючись навколо. — Перевертні часто патрулюють ці місця.
— Я відчуваю їхню магію, — відповіла Еліра, напружуючи пальці. — Вони близько… але не підозрюють, що ми тут.
Вони пробиралися між деревами, обходячи туманні озера й старі коріння, поки не натрапили на руїни стародавнього храму. Кам’яні стіни були вкриті мохом і таємничими символами, що світлилися блідим світлом.
— Серце Лісу має бути тут, — прошепотіла Еліра, спостерігаючи за загадковими гравіюваннями. — Відчуваю енергію.
Раптом позаду почулися ривки кроків. З тіней вискочили кілька перевертнів. Один із них, величезний і м’язистий, із шрамом на морді, — Каель.
— Ви думали, що зможете пройти непоміченими? — промовив він, його голос лунав, як грім. — Ліс належить нам.
— Не сьогодні, Каель, — відповіла Еліра, піднімаючи руки. — Ти забув, з ким маєш справу.
Магія вибухнула зі світла, коли Еліра та Таліс одночасно почали закляття. Блискавки світла розсіювалися по руїнах, а перевертні відскакували назад. Каель гарчав, але його силу гальмували стародавні руїни.
— Ми повинні потрапити всередину! — крикнув Таліс. — Серце Лісу всередині храму, інакше ми не зможемо перемогти його!
Еліра кивнула і разом вони пробралися до головної зали. Там, на підіймальному камені, лежав кристал, що світився яскравим місячним світлом — Серце Лісу. Енергія від нього поширювалася по всій залі, змушуючи їхні серця битися швидше.
— Це воно… — шепотіла Еліра, відчуваючи прилив сили. — З цим ми зможемо зупинити Каеля та його перевертнів.
— Але вони не відступлять, — попередив Таліс, відчуваючи темні тіні, що знову наближалися. — Підготуйтеся, бо битва буде не легка.