Місяць повільно піднімався над темним лісом, освітлюючи його срібним світлом. Тиша панувала всюди, порушувана лише шелестом листя та віддаленим виттям вовка. В повітрі відчувався запах магії, яка вже давно залишилася невидимою для звичайних людей.
У глибині лісу, серед давніх дерев, стояла невелика хижка. Вогонь у каміні кидав мерехтливі тіні на стіни, а над полицею з книгами висів кристал, що світився блідо-зеленим світлом. Там жила відьма на ім’я Еліра. Її волосся переливалося як нічне небо, а очі — як чистий сапфір. Вона відчувала, що сьогодні ніч буде не такою, як зазвичай.
Раптом ліс здригнувся, і здалеку почулося ревіння — ревіння, що належало не людині. Це був перевертень, а точніше — група перевертнів, які збиралися біля межі лісу. Еліра знала, що це означає початок давнього протистояння.
Вона повільно піднялася з крісла, відчуваючи магію під своїми пальцями. Кожен рух був точним, як у ритуалі. Сьогодні вона мала зробити вибір: залишитися в тіні або вступити у боротьбу з тими, хто порушив баланс між світом людей і світами, де править магія.
— Місяць ясний сьогодні… — прошепотіла Еліра, торкаючись амулета на шиї. — І час для вибору настав.
В лісі з’явилися тіні. Їхні очі блищали червоним світлом, а в повітрі стояв запах вовчої шерсті й крові. Перевертні наближалися.