Глава 2. Конверт у кафе

Наступного ранку місто було огорнуте туманом. Дощ ще підкрапував, асфальт блищав, відбиваючи ліхтарі. Еліса повільно йшла вулицями, стискаючи конверт у руці. Серце калатало, і кожен звук здавався гучнішим, ніж мав би бути.
Вона сіла в кафе на куті, де зазвичай снідала. Пахло свіжим хлібом і кавою, але затишок сьогодні не приходив. Очі часто поверталися до дверей, наче очікували небезпеки.
Еліса витягла конверт і довго розглядала його. Немає підпису, лише її ім’я. Всередині фотографія її квартири: двері трохи відчинені. Вона відчула, як холод пробіг по спині.
— Може, це просто чийсь жарт… — тихо сказала сама собі.
Але думки швидко почали крутитися: хто міг стежити? Чому саме вона?
Вона вирішила зателефонувати друзям. Дзвінок не пройшов. Мережа слабка, повідомлення не доходили. Місто зовні здавалось звичним, але серце казало інше.
— Треба вирішити, що робити, — подумала вона. — Не можна просто сидіти.
В той момент помітила, що за столиком біля вікна хтось сидить. Мужчина в темному пальто, капюшон закривав обличчя. Погляд стежив за нею, але він не рухався.
— Це… випадково? — промовила Еліса, намагаючись не здаватися наляканою.
Він підняв руку, жестом показавши на конверт. На столі перед нею з’явився ще один, без підпису.
Еліса глибоко вдихнула. Серце билося швидко, страх стискав груди, але допитливість переважила. Вона обережно взяла конверт і повільно відкрила його. Усередині була ще одна фотографія квартири, тепер з іншого ракурсу.
— Чому саме мене? — шепотіла вона, відчуваючи, як руки тремтять.
Вона не кидалася вперед, не погоджувалася йти з незнайомцем. Замість цього Еліса уважно спостерігала, помічаючи його поведінку, оцінюючи ризики.
— Добре… — нарешті промовила вона, ледве чутно. — Але ми робимо все обережно. І якщо щось піде не так, я йду.
Мужчина кивнув. Його рухи були спокійні, майже професійні, що трохи заспокоїло Елісу.
Вона сіла ще хвилин п’ять, обдумуючи наступні кроки, перш ніж вийти з кафе. Кожен крок відчувався важким, але вона знала: не можна ігнорувати те, що відбулося.
Вийшовши на вулицю, дощ посилювався, а туман опускався нижче, огортаючи місто. Еліса йшла тихо, обережно, спостерігаючи за кожним рухом навколо. Вона ще не знала, хто спостерігає за нею, але усвідомлювала, що зараз починається щось важливе.