Розділ 26

Ранок видався сонячним, але в будинку ще панувала сонна тиша. На кухні вже пахло свіжою кавою, яку Мейра поставила на вогонь, коли знизу розкотисто зітхнув Торен, намагаючись розбудити себе після безсонної ночі. Ельвар сидів біля вікна з книгою, хоч очі ще злипалися, а Кіра з Рін сперечалися пошепки про те, кому сьогодні накривати на стіл.

— Ну ось, мої ранні пташки, — пролунав знайомий голос зі сходів. — Час вставати й радіти життю. Змовників вночі добили, голови скрутили, імператор задоволений, ректор задоволений, навіть начальник служби безпеки задоволений. А значить… — на кухню увійшов Рік, такий же усміхнено-єхидний, як завжди. — Настав час роздавати пряники.

— Які пряники? — буркнув Торен, але вже тягнувся за кавою.

— Такі, що з гербами, титулами і всякими блискучими цяцьками, — розтягуючи слова, пояснив Рік, проходячи на кухню, ніби він тут господар. — Ну, і, звісно, головні пряники саме ваші. Ви ж у нас тепер мало не символи нової надії імперії.

— Краще б дали тиждень сну без турбот, — тихо зронив Ельвар, але в кутиках губ промайнула тінь усмішки.

Гал сьорбнув кави, відкинувшись на спинку стільця. Він слухав напівжартівливу перепалку друзів, але в цей момент його накрив інший відчутний поштовх — ментальний імпульс. Знайомий. Теплий. Той, що колись не раз звучав у його свідомості. Він піднявся з-за столу майже машинально, і рушив до дверей. Відкрив їх і в будинок гордо тримаючи голову та з піднятим хвостом, увійшла чорна котяча постать. Його шерсть блищала, кроки були впевненими, і від нього йшло відчуття сили, цілісності, життя.

— Мел… — тихо промовив Гал, і в кутиках його очей на мить майнула рідкісна емоція, щось між полегшенням і щастям.

— Мел?! — Кіра аж підскочила, забувши про кружку у руках. — Ти тут!

Кіт велично озирнувся на всіх, ніби підтверджуючи: так, він саме той, і повернувся остаточно. Потім підійшов просто до Гала, потерся об його ногу, і в кімнаті, яка ще хвилину тому гомоніла, запала майже благоговійна тиша. Першою її порушила Рін. Вона підійшла ближче, присіла й простягнула руку. Мел не відвернувся, дозволив себе погладити.

— Дякую, — сказала вона майже пошепки, але так, щоб усі почули. — Тоді… коли в дім вломились вороги ти захищав нас.

Мел лише спокійно глянув на неї, його очі виблискували тим самим пронизливим світлом, яке бачив кожен, коли кіт ставав на захист.

— От і добре, — хмикнув Рік, спершись на стіну. — Ще один боєць у строю. Чесно кажучи, я навіть не сумнівався, що він повернеться. Коти ж завжди падають на лапи, чи не так?

Друзі по черзі нахилялися, гладили й обіймали Мела, сміючись і витираючи вологі очі, бо кожен знав, як він кинувся в нерівний бій тоді, коли все мало б закінчитися значно гірше. Атмосфера враз потеплішала, здавалося життя поволі поверталось у звичне русло.

— Так, — підняв руку Торен, коли всі трохи заспокоїлись. — Хтось мені може пояснити, як ми все встигатимемо? Нагородження, столиця, вся це добре. Але в нас іще екзамени! Оцінювання вже фактично почалося, а тут знову...

— О, — перебив його Рік, развалившись на стільці так, ніби був тут господарем. — Це питання навіть не варто піднімати. Ректор занадто дорожить своїм кріслом, щоб дозволити героям Імперії ганебно складати іспити. Ви що, уявляєте? «Так, ці студенти врятували нас усіх від змови, але рунічні основи вони все ж не здали». Чудова картина. — Його усмішка була настільки єхидною, що навіть Ельвар не витримав і пирхнув.

— Тобто… — почала Кіра, примружившись.

— Тобто забудьте про екзамени, — відрізав Рік, з насолодою відпиваючи каву. — Вам усе вже зарахували.

— І ти навіть не здивований, — хмикнула Мейра.

— Я взагалі рідко чим дивуюсь, — відказав він, не відриваючи погляду від чашки.

— Ну… тоді інше питання, — втрутилась Рін, задумливо дивлячись кудись у вікно. — Що вдягати?

— О, почалося, — зітхнув Торен і вмить отримав відразу два гострих жіночих погляди.

— Це важливо! — обурилась Кіра. — Ми ж у столицю їдемо. Перед самим імператором будемо стояти.

— І ілюзії для історії залишаться, — підкинула Рін.

— Портрети, — машинально поправив їх Ельвар.

— Неважливо! — одночасно відповіли обидві, і в кімнаті вперше за довгий час пролунав справжній сміх.

Гал сидів мовчки, з легкою усмішкою. Для нього весь цей клопіт із вбранням здавався дрібницею, особливо після того, що довелося пережити. Але водночас він розумів: для дівчат це не лише про одяг. Це про те, щоб виглядати гідно, щоб показати всій Імперії — вони не просто студенти, вони ті, хто вистояв у ту ніч.

— От побачите, — не витримав Рік, піднімаючись. — Ви ще пересваритесь через кольори й стрічки. А я зі сторони буду спостерігати та насолоджуватись видовищем.

— Дуже смішно, — буркнула Кіра, але куточки її вуст все ж тремтіли від усмішки.

І в повітрі вперше за довгий час відчувалась легкість. Наче справді була надія, що все тепер стане краще.

Підготовка виявилася не менш виснажливою, ніж будь-який бій. Гал, як завжди, спочатку навіть не думав, що йому доведеться щось міняти. Ходив би собі так, як є — в улюбленому плащі, з розтріпаним волоссям і байдужим виразом обличчя. Але Ліані, котра вже відновилася достатньо, щоб тримати його під контролем, швидко поставила крапку в цьому питанні.

— Тобі все одно? — запитала вона, схрестивши руки на грудях.

— Ну… так, — чесно знизав плечима Гал. — Одяг як одяг. Головне, щоб зручно було.

— Ох, ні, — видихнула вона з такою інтонацією, ніби він щойно сказав щось абсолютно неприпустиме. — Це не одяг як одяг, Галіасе. Це імператор. Це столиця. Це вся Імперія, яка буде дивитись на нас. А ти… ти не можеш вийти так, ніби щойно з майстерні.

— Але… — спробував він заперечити, однак її погляд різко обірвав будь-які аргументи.

— Жодних «але». Вставай. І рушай за мною, — наказала вона тоном, який не залишав сумнівів.

Так Гала вперше за довгий час потягнули в салон. Його розтріпані патли, які він не збирався хоч якось упорядковувати, під руками майстрів перетворилися на цілком пристойну зачіску. Гал, дивлячись у дзеркало, ледве впізнав себе, і з трохи розгубленим виглядом пробурмотів: