Розділ 16

Настала прохолодна пора, що огорнула Академію вогкими ранками, сріблястими туманами та запахом диму від перших розтоплених камінів. Сезон дощів завершився, і з ним минула і невидима, але напружена битва, битва за рівність, за голос, за шанс.

За кілька днів мала розпочатись Арена Стихій, щорічна демонстрація бойових умінь, що традиційно збирала не лише студентів, а й викладачів, запрошених глядачів з інших міст, іноді навіть представників Імперського Магічного Сенату. Цього року все обіцяло бути особливим. Дуже особливим.

За останні тижні всі працювали як ніколи раніше. Сев тренувався з Ріком майже щовечора. Їхні тренування іноді нагадували стихійні лиха — арени, вкриті льодом, хмари пари, свист потоків води, закручених у спіралі… Але попри вибуховість, Сев навчився контролю. І не тільки. В ньому проявилась особлива ритміка в бою, щось з рідкісної школи "Тихого крижаного імпульсу", яку Рік коментував, жуючи яблуко, фразою:

— Ну ось, а я думав, що ця техніка вимерла, як етикет серед молодих магів.

Рін поступово перестала ховатися в тіні. Вона все ще носила шарф, що ховав половину обличчя, і ще не вірила, що заслуговує бути "в центрі", але її не питали. Її запрошували — на семінари, на обговорення, на практику. Вона почала викладати ідеї, від яких навіть Карран схвально кивав. І одного разу навіть сказав:

— З тебе вийде чудовий системний маг. Якщо, звісно, ти не втечеш з Академії через зайву скромність.

Кіра, попри всю свою неформальність, почала працювати структуровано. З Мейрою, з артефактними симуляціями, з тестовими підсистемами. Вона розбирала кожну систему безпеки не для того, щоб її обійти, а щоб зробити кращою. Саме її рішення використали для нової захисної оболонки студентських кристалів. І Рік навіть урочисто подарував їй сувій з підписом:

"Кращий злодій — той, хто знає, як не пустити інших."

Гал за час роботи з Рін підтягнув свої теоретичні знання до такого рівня, що зумів достроково здати останній із загальних предметів — "Теорію плетінь". Карран не лише поставив вищий бал, але й сам запропонував перейти до розширеного курсу в другому семестрі. А от у некромагії прогрес був не просто значним — він став помітним навіть тим, хто йому не симпатизував. Наставниця одного разу зупинилась, глянувши на нього мов крізь пелену думок, і сказала:

— По теорії ти вже на рівні третього-четвертого курсу. А по практиці… я навіть не впевнена, що твої "однокурсники" взагалі розуміють, з чим мають справу.

Торен, Ельвар, Ліані, Аста, Лес — усі вони теж не стояли на місці. Тренування, плетіння, інтелектуальні дуелі. Ніщо не пройшло повз. І всі вони знали — далі буде ще складніше. Але також і ще цікавіше.

У вітальні, де вже звично мерехтіло тепле світло ламп, компанія зібралася за великим столом, що без проблем вміщав усіх. Сервірування було скромне, як завжди, але пиріг Ріка і кілька страв від Ліані надавали вечері домашньої затишності. Сев, хоч і намагався не привертати до себе зайвої уваги, сидів трохи скутіше, ніж зазвичай. У нього завтра був важливий день.

— Ну, — почав Ельвар, відкидаючись на спинку крісла, — завтра хтось стане зіркою турніру. Якщо, звісно, сцена залишиться цілою.

— І купол, — підкинув Торен, жуючи щось смачне. — Ти там, Севе, дивися. Нам борг за розтрощену арену якось не дуже хочеться виплачувати.

— Ви перебільшуєте, — зітхнув Сев, хоч на обличчі і з’явилась усмішка. — Я просто трохи попрацюю з водою. Може, охолоджу запал парі-трійці «справжніх бойових магів».

— «Трохи попрацює»… — хмикнув Гал. — Я бачив, як ти «трохи» перетворюєш землю на льодовик.

— О, а якщо він знову заморозить всю арену, як тоді на тренуваннях, — втрутився Лес, — то хоч би суперник у чоботях був, а то ковзати почне не лише по програші.

— Ну, принаймні, це красиво, — зауважила Аста. — І ефектно.

— Головне не рознеси купол, — пролунав голос Ріка від сходів. — Бо я бачив твої тренування, і, чесно кажучи, навіть я не впевнений, що той щит тримається не на молитвах.

— Ріку… — зітхнула Ліані, — ти ж сам колись розніс арену. І не раз.

— А я хіба казав, що я хороший приклад? — він розвів руками. — Я просто попереджаю. Пожалій хоч трішки суперників. Вони ж не знали, на що підписались.

Сев лише хитро усміхнувся, ні підтверджуючи, ні заперечуючи.

— Зате знатимуть після першого раунду, — буркнув Ельвар. — І це ще добре, що вони не бачили тебе з льодовим списом. Або з тією штукою, де ти з повітря воду викликаєш і одразу заморожуєш. Це як атакувати когось літньою грозою… тільки взимку. І в обличчя.

— Як мило, — прокоментував Лес. — Повний спектр сезонів у кожному виплеску.

— І звісно, — вставила Мейра, — я завтра беру кристал. Це варте запису.

— Мейра, у тебе є цілий архів вартих запису, — нагадав Гал.

— І все одно мало, — підморгнула вона. — Хочу увіковічнити обличчя журі і їх очі, розширені від подиву.

— А я хочу побачити, як хтось намагається Сева образити перед турніром, — задумливо протягнув Торен. — Ну, знаєш, стара традиція: зачепити, викликати на емоції.

— Вони не встигнуть закінчити фразу, — буркнув Ельвар, — як з них капатиме.

— У всіх сенсах, — підкинув Рік, знову повертаючись із кухні вже з фруктами. — Я би зробив ставки, але я ж наставник. Це неетично. Хоча… дуже хочеться.

Сміх прокотився кімнатою, трохи змиваючи ту особливу напругу, яка завжди буває перед подіями. Але вона все одно лишалась, прихована в поглядах, у мовчазних виразах облич, у тому, як хтось крутив у пальцях чашку. Вони знали: завтра Сев вийде не просто показати талант. А стати символом. Ще одним. І дуже сильним.

І він не підведе.

Ранкові пари промайнули майже непомітно. Ніхто з викладачів не вимагав надмірної уваги, усі ніби розуміли: сьогодні все одно не до навчання. Академія жила одним очікуванням — відкриттям щорічної Арени Стихій, події, що вже давно переросла рамки простої традиції. Турнір був не просто змаганням, а свого роду дзеркалом стану самої Академії, її духу і амбіцій.