Розділ 14

Будинок був порожній. Навіть Мел, зазвичай сонний клубок хутра в кутку дивану, зник — певно, пішов перевірити як справи у звіринці. У повітрі стояла тиша, м’яка, спокійна, котру ніхто не мав би порушувати.

І саме в цю мить у коридорі, звідки ще секунду тому нічого не було, з’явився Рік. Беззвучно, без ефектів, просто ступив з повітря, мов із тіні, як завжди. Він зупинився в центрі вітальні, оглянувся, усміхнувся і, звертаючись до нікого конкретного, мовив:

— Ну що ж, приступимо. Бо якшо вже всіх сюди зібрали, треба ж щоб вміщались не лише фізично, а й з комфортом. А то якось не по-магічному.

З легким посвистом, Рік зник у глибину будинку, ніби шукати, з чого почати.

***

Обід того дня затягнувся, хтось затримався в майстерні, хтось на парі. Але саме в такий момент четвірка, Гал, Ліані, Торен та Ельвар, майже одночасно перетнули поріг будинку. І застигли.

— Хм, — першим озвався Гал, звужуючи очі. — Це… це хтось пересунув двері, чи…?

— Ні, — повільно мовила Ліані, озираючись. — Це точно наш будинок. Але… він.

— Він більший, — закінчив Торен, роблячи крок уперед. — Буквально. Підлога... інша? І вітальня була… не така?

— Стіна з цієї сторони мала бути ближче, — кивнув Ельвар. — І кухня... Хтось кухню збільшив!

— Це Рік, — сухо мовив Гал, закочуючи очі. — Йому, мабуть, було нудно.

— Це не просто розтягування простору, — прошепотала Ліані, вже рухаючись далі. — Це гібридне плетіння з елементами прив’язки до точки стабільності. Це… складно. Дуже.

Усередині дійсно все змінилось. Кухня стала просторішою, зі збільшеною коморою і новою артефактною плитою, зі сріблястими плетивами на боках. Вітальня розрослась майже вдвічі, а на стелі з’явилися тонкі світлові лінії, що змінювали яскравість залежно від часу доби.

— Ей! — вигукнув Торен, заглянувши на другий поверх. — Тут ще декілька спалень! І… бібліотека!

— В ще тут є майстерня… — донеслось з глибини коридору. То був Лес, який щойно зайшов з Астою. — Гал, ти бачив? У тебе тепер повноцінне місце для артефакторики. Тут навіть табличка при вході “Майстерня Галіаса”.

— Вгадай, чия це ідея, — озвався знайомий голос із-за плечей. Рік з’явився на сходах, як завжди без жодного попередження. — А ще… в кожного є своя кімната. Навіть у новачків. Не дякуйте.

— Ми й не збирались, — буркнув Ельвар.

— Але пиріг ми візьмемо, — додала Ліані, вже простягаючи руку.

Рік задоволено кивнув.

— Ну що ж, тепер цей дім справді підходить для нашої маленької революції.

Гал поглянув довкола, вдихнув повітря, наповнене ароматами пирога, кави й тепла, і сказав:

— Тепер це… офіційно. Ми тут надовго.

— Якщо нас, звісно, не зметуть завтра якимось дивом, — пожартував Торен.

— То буде післязавтра, — поправив Рік. — Але до того часу я ще хотів би побачити, як ви всі на сніданок встигаєте. З новими кімнатами це буде цікаво.

Всі розсміялись. Будинок дійсно став більшим. Але головне, він став ще більше їхнім. І хоча ззовні все виглядало як звично, зсередини це вже була база. Домівка. Сцена, на якій розгорталась історія.

Гал саме з цікавістю розглядав стелаж у новій бібліотеці, Ельвар сидів у глибокому кріслі й вів із Лесом неквапливу дискусію про якісь нюанси взаємодії повітряних потоків у плетінні, а Ліані гортала один зі старих журналів, знайдених у шафі, що з’явилася буквально з повітря.

Раптом — стук у двері.

— О, гості, — пробурмотів Гал, відкладаючи книгу. Він підійшов до дверей і відкрив.

На порозі стояли Рін і Кіра. Обидві виглядали дещо розгубленими, але водночас заінтригованими.

— Привіт, — першою озвалась Кіра, піднімаючи погляд. — Нам… прийшли листи. Від управління розселення Академії.

— Листи? — здивувався Гал. — Які ще листи?

Рін розгорнула пергамент і, трохи зніяковіло, подала Галу.

— Там сказано, що нас офіційно переведено на проживання до вашого будинку. І все вже підписано самим Ректором.

— Угу, — пролунало десь зверху. — Сюрприз!

На сходах стояв Рік, як завжди, у своїй фірмовій сорочці, на цей раз з гілочками лаванди у волоссі, мабуть, тільки повернувся з саду. В руках таця з чашками.

— Я щось пропустив? — запитав Ельвар, підіймаючись із крісла.

— Рік, — промовив Гал, дивлячись то на нього, то на пергамент, — ти маєш до цього якесь… не дуже непряме відношення?

— Можливо. — Рік примружився, як завжди. — Скажімо, я натякнув ректору, що якщо вже всі вони все одно щоночі вештаються сюди й у нас тепер тут мінібібліотека, майстерня, шість нових кімнат і достатньо простору, то варто зробити все офіційно. І що гарна компанія це, мабуть, найкраще паливо для майбутніх змін.

— А ми? — спитали Лес в Аста одночасно.

— Можливо, варто зазирнути до своїх кімнат, — хитро мовив Рік. — Упевнений, там знайдуться такі самі пергаменти, заодно і речі почнете пакувати.

Кіра присвиснула, глянувши на інтер’єр.

— Ніколи б не подумала, що звичайний будинок можна так… оновити. Ви що, заплатили якомусь архітектору-магу?

— Архітектору? — засміявся Торен. — Він просто “скоротив дистанцію”, як завжди.

Рін врешті ступила через поріг і озирнулась навколо.

— Це все… трохи нереально.

— Звикай, — підморгнув Гал. — Тут усе трохи нереально. Але ми не проти, якщо ти залишишся.

— Ми, — додала Ліані, — тільки за.

— Ну що, — промовив Рік, опускаючись у крісло з вишуканою лінивістю. — Ще одна сцена готова. Гравці на місцях. Кава є, кімнати є, хаос у майбутньому гарантовано. Залишилось тільки одне.

— Що? — обернулась Кіра.

— Вибрати, чия черга сьогодні мити посуд, — безтурботно відповів він.

Сміх, невимушені коментарі, і нова глава життя в оновленому домі почалась.

***

Вже не перше тренування Торен і Сев проводили разом. Почалося з простого — відпрацювання реакції, рухів, пошук слабких місць. На цей раз замість стандартного укріплення шкіри магією, Торен застосував артефакторське плетіння, яке гнучко посилювало саме ті частини тіла, які приймали удар. І що дивніше, це було зроблено на ходу.