Розділ 10

Наступного ранку Гал уже стояв біля кабінету професора Ар’Нана. Третій поверх, вікна на Східне крило. Сонце розмазане по вікнах, у повітрі пахне старими пергаментами й пилом.

— Проходь, Галіас, — Ар’Нан не підводився. — Кажеш, хочеш скласти екстерном?

— Так. Я ознайомився з матеріалами курсу й рекомендованими трактатами. Готовий відповідати.

— Ти завжди готовий, — сухо буркнув професор. Підвів погляд. — Ну що ж. Сідай, почнемо з простого.

Кілька студентів, що чекали на свої консультації, зробили вигляд, ніби поринули в конспекти. Насправді ж, напружено слухали.

— Добре. Назви головні принципи трансформації стихійної енергії у векторне плетіння. Розглянь вплив фокуса зміщення на стабільність форми.

— Три принципи, — чітко почав Гал. — Перший збереження первинного наміру. Другий динамічна адаптація згідно фокусу. Третій узгоджене гасіння паразитних коливань. Якщо змістити фокус хоча б на пів поділу, це може або розірвати плетіння, або викривити його форму, особливо якщо маємо справу зі змішаним середовищем...

— Досить, — підняв руку Ар’Нан. — Малювати можеш?

— Так.

На знак згоди в повітрі розцвітала голографічна сітка, і Гал впевнено наклав складну спіральну конструкцію, одне з найнепевніших енергетичних плетінь із розділу про гнучке формування.

— Це... — Ар’Нан затягнув. — Це було не з мого курсу.

— Це з розширеної програми для наставників, — спокійно сказав Гал. — Але база та сама.

Професор замовк. Після декількох хвилин важких запитань, демонстрацій, візуалізацій і ще одного плетіння, уже модифікованого самим Галом, Ар’Нан підписав лист екстерну й коротко кинув:

— П’ять із п’яти. Іди вже. Мене інші студенти чекають.

— Дякую, професоре.

Гал вийшов, знаючи, що позаду залишився не просто складений предмет, а ще один ланцюжок у димовій завісі, що клубилася довкола нього. За спинами тих, хто залишився в коридорі, вже шепотілись:

— Ти бачив? Він те викрутив із першої спроби…

— Кажуть, Ар’Нан ніколи п’ятірок не ставить екстерном…

— Він що, ще й викладацький курс проходив?..

Наступний крок, Західний корпус. Велика аудиторія артефакторики. Лекція мала бути про сучасні напрямки у стабілізації магічних матриць для польових артефактів. Вів її викладач другого курсу, сухий чоловік із темним волоссям і довгими пальцями. Але з самого початку було ясно, всі чекають не його, а іншого.

— Отже, — сказав викладач, зробивши паузу, — сьогодні з нами працюватиме молодий майстер, який, як ви всі знаєте, нещодавно отримав звання з рук Архімага. Галіас… прошу.

Гал підвівся з першого ряду. Фібула на плащі світилась сріблом — символ визнаного майстра. У залі зчинився легкий гомін, кілька студентів у глибині шепотілись. Торен усміхнувся, трохи розслаблено відкинувшись назад, йому цей номер був знайомий.

— Я не викладач, — почав Гал, підходячи до головної панелі. — Тому лекції не буде. Я просто покажу кілька речей, які ви не побачите в підручниках.

Пальці торкнулися панелі і в повітрі спалахнула голограма. Артефакт — компактна сфера, всередині якої плавало щось на кшталт світлового ядра. Гранично проста форма, але світло рухалося за змінними траєкторіями, реагуючи на голос Гала.

— Це варіація на стабілізаційну матрицю зі змінним внутрішнім вектором. У ній використано не класичне осердя, а два протиобертові вузли. Замість постійного каналу виконана синхронізація через фазовий імпульс.

— Це працює? — хтось з задніх рядів не витримав.

— Залежно від того, що ти хочеш стабілізувати. Наприклад… — Гал зробив жест, і світлова сфера стишилась, змінивши колір. — Тепер це артефакт, що приглушує енергетичні хвилі на рівні емоційного фону. Уяви, ти заходиш у простір, де хтось щойно тренувався або бився. Ця штука “стирає” залишки.

— Таке існує?

— Вже так.

Зала завмерла. Навіть викладач коротко кашлянув, щоб зберегти контроль:

— Галіасе, а можна схему?

— Звісно.

Він почав креслити плетіння в повітрі — повільно, чітко. Лінії лягали м’яко, немов світло саме шукало дорогу. Декілька студентів почали швидко копіювати в блокноти.

— А тепер пояснення, — озвався хтось. — Як ти зрозумів, що фазовий імпульс не розірве вузли?

— Перевірив на трьох десятках варіантів. І... — Гал усміхнувся, — …я читав протоколи тестування Академії Брааль. У них було схоже, але з енергетичною затримкою. Мені лишилось вирівняти її через контурну петлю.

— Протоколи Брааль? Це ж… обмежений доступ!

— Я ж майстер, — спокійно відповів Гал.

Всі замовкли.

— Висновок, — сказав наприкінці Гал. — Стандарти це база. Але якщо ти націлений на прорив, доведеться їх ламати. Або щонайменше згинати. Просто зробити це потрібно правильно.

Оплески з'явились самі собою, не голосні, але щирі. Навіть викладач коротко кивнув, додаючи:

— Молодий майстер продемонстрував, що знання не завжди приходять з роками. Але вони точно приходять із роботою.

Після того були іще питання студентів, на котрі Гал відповідав точно і стримано. Когось цікавив його підхід, когось нові ідеї. Всі бачили що він занадто нестандартно підходить до роботи і це приносить свої плоди.

— Ти знаєш, — озвався Торен, щойно двері аудиторії зачинились за спинами, — я наче знав, що ти так виступиш. Але все одно, дивився і думав: “Невже він мій друг?”

— Розчарував? — Гал кинув на нього, а кутики вуст ледь смикнулися.

— Та ні, навпаки, — розтягнув усмішку Торен. — Просто… це вже навіть не про талант. Це вже схоже на стиль. У тебе вже є “свій стиль”, Гал.

— Стиль це коли в тебе є штанці, які всі впізнають. А я просто крав схеми у мертвих магів і компонував їх як міг.

— Ага, і ще створив плетіння, яке стабілізує емоційний фон, а паралельно змусив половину аудиторії ловити щелепу з підлоги. Ні, Гал, ти не просто майстер.

Гал хмикнув. Вони звернули з коридору в галерею, де м’яке світло заливало підлогу. Позаду ще долітали голоси, обговорення. Дехто вже переповідав уривки його виступу, звісно, не завжди точно.