Розділ 9

Ранковий майданчик був напівпорожній. Пісок ще тримав холод нічної вогкості, повітря пахло мокрим каменем і свіжістю. Торен стояв із заплющеними очима, пропускаючи крізь пальці легку іскру енергії, не даючи їй сформуватися, лише контроль, лише відчуття. Йому подобалося це, тиша, концентрація, ритм власного дихання. Але спокій довго не тривав.

— Ну от, — пролунав знайомо-слизький голос. — Наш зірковий артефактор. Славу вже підхопив, тепер, мабуть, черга за фанатками?

Торен відкрив очі. Перед ним стояли троє з оточення Валмера. Не сам він, але цілком достатньо, щоб знати, хто їх надихає. Троє в бездоганних мантіях, із самовдоволеними усмішками. Жодного прямого порушення, жодного в лоб, лише натяки, якими й жонглювала академічна еліта.

— Щось ти часто тут з’являєшся, — додав другий. — Наче вважаєш, що й у бойовій магії можеш себе проявити.

— А хіба ні? — спокійно озвався Торен. — Ви ж вчора добре все бачили. Ельвар показав, як виглядає справжня школа.

Один із них, світловолосий з тонкою посмішкою, ледве не спіткнувся на рівному місці.

— Ми бачили, — сказав він, — як один благородний переоцінив силу супротивника. Трапляється.

— Троє дивилися, — не знімаючи тону продовжив Торен, — і всі троє навіть не піднялися, щоб підтримати свого. Може, тому що всі троє чудово знають, рівня рівня Ельвара їм не сягнути. Як і мені ніколи не зрозуміти, чим можна пишатись, коли твоє найбільше досягнення — це прізвище.

Це вже було прямо. Але він не крикнув. Просто спокійно, майже весело, ніби кидаючи їм кісточку. І саме це вдарило найсильніше.

— Пильнуй язика, смердючка, — проскреготав один із них, чорнявий, з вузькими очима. — А то...

Він не договорив. Рука рвонулася вперед надто швидко, але надто грубо. Із пальців зірвалося агресивне бойове плетіння, рубаюча хвиля енергії, форма чітка, але гнівлива, сплетена на емоціях. Торен чекав саме цього.

Рух — ковзний крок убік, і одразу ж відповідь. Його енергія була тиха, як вода, і несподівана, як удар під ребра. Він відбив атаку майже граційно, а потім сплів власне плетіння, ковзаючий імпульс, що вибив нападника з рівноваги й жбурнув того обличчям у пісок. Двоє інших розгубилися на мить, не чекаючи такої відповіді від того, кого вони вважали слабаком, вони також почали плести бойові плетіння, але було пізно. Торен вдарив першим, рвучкий викид з-під землі, пісок під ногами другого благородного рвонув угору й засипав йому очі, збивши того на землю. Третій отримав короткий енергетичний удар в коліно — не травматичний, але болючий. І теж упав.

— Ну от, — проказав Торен, стряхуючи пісок із рукава. — Всі троє. Як і вчора.

— Що тут відбувається?! — прогримів голос із-за спини.

На майданчик увійшов викладач бойової практики, суворий погляд, з сивиною у волоссі. І слідом за ним двоє в мантіях Служби Безпеки Академії. Троє благородних уже підводилися, брудні, збиті й розлючені. Один з них намагався щось сказати, але з боку працівників служби безпеки пролунало:

— Перша атака зафіксована на кристал. Не дуель, не виклик, пряма агресія. Підстава для дисциплінарного розгляду.

Після цього з тіні виступила Мейра. В мантії, каптур накинутий, кристал в руках. Вона знімала від початку. І стояла так, що її й не помітили.

— У мене є запис, — сказала вона. — Якщо потрібно продублюю у внутрішній архів Академії. І до дисциплінарної палати, якщо по протоколу.

— Цього вистачить, — сухо кивнув викладач і глянув на трьох. — Ваша участь у навчальному процесі тимчасово призупинена. Ви під вартою до рішення ради.

Мейра кинула Торену короткий погляд — серйозний, але з ледь помітним задоволенням.

— Гарно тебе Рік підтягнув, — прошепотіла вона, проходячи повз. — Просто чарівно.

— І це ще я стримувався, — відповів Торен тихо, але з усмішкою.

До обіду ще залишалося з пів години, але пари вже завершились, і знайомі кроки один за одним поверталися в будинок. Ліані першою увійшла до кухні, знявши шарф і обережно витрусивши краплі дощу з краю мантії. За нею Ельвар, мовчазний, але уважний, як завжди. І одразу запах кави, щось смачне в духовці, Гал і Мейра вже там, а Торен сидить скромно збоку й поглядає в кружку, ніби нічого такого й не трапилось.

— Ну що, герой ранку, — Ліані зупинилась і сперлась ліктем об стіл. — Кажи, як воно, бити благородних об землю?

— Пісок. Дуже м’який пісок, — скромно відповів Торен. — І їх обличчя самі якось туди летіли.

— Що іще краще, — вмішалась Мейра, витягуючи кристал. — У нас усе зафіксовано. Дивіться самі.

Вона вивела ілюзію на проекційне коло просто посеред кухні. Сцена відтворилася з майже принизливою чіткістю: троє високородних із їх натягнутими усмішками, випад першого, плавна реакція Торена, три чіткі рухи, три тіла на піску. Без зайвого пафосу, без надмірності, майстерно й чисто.

— От це рівень, — протягнув Ельвар. — Вчора я думав, що після дуелі вразити буде складно. А ні.

— Ти там у кутку ховалась, Мейра? — запитав Торен, злегка розгублений. — Я тебе навіть не бачив.

— А хто сказав, що я була на майданчику? — підморгнула вона. — Я ж шпигунка, не забувай.

Усі розсміялися. І саме в цю мить зі сходів, як завжди увійшовши не через двері, долинув знайомий голос:

— А в мене для вас пиріг.

Рік з’явився, тримаючи в руках об’ємну запашну випічку, яка вже з перших нот запаху давала зрозуміти що начинка там серйозна: горіхи, карамелізовані фрукти, щось іще магічно смачне.

— Святкуємо? — спитав він, розставляючи тарілки. — Не щодня артефактор перетворює трійцю бойових на… ну, мішені для тренування.

— Ти вже знаєш? — підняв брову Ельвар.

— Я знав ще до того, як вони з майданчика вийшли. — Рік усміхнувся. — Але новина не в цьому. Ви ж думали, що максимум трохи зб’єте їм пиху?

— Ну… так, — знизав плечима Торен. — А що?

— А те, — Рік різав пирога, не перестаючи говорити, — що за офіційним рішенням Ради Академії, всіх трьох виключено. Формулювання стандартне, порушення дисципліни, застосування бойової магії поза межами дуелі, напад на студента. Але є ще один момент. Їхня некомпетентність. Академія визнає, що вони як бойові маги виявились непридатними, якщо навіть не змогли втрьох дати раду одному артефактору.