Розділ 2

Ранок зустрів його спокійно. Над головою притишене світло, запах теплої кави з кухонної частини будинку, а за вікном шелест дерев, наче ніч не залишила жодного сліду. Але залишила.

Коли Галіас вийшов надвір, ще тільки прямуючи до корпусів, він відчув це майже одразу. Погляди. Не ворожі і не зневажливі. Не як тоді, після інциденту з артефактом. Цього разу здивовані і уважні. З елементом настороженості. Хтось із молодших курсів на хвилину завис очима, а потім швидко відвів погляд. Інший навпаки, вклонився ледь помітно. На розі корпусу двоє старших студентів цілительського напряму замовкли, побачивши його, і тихо перемовились, коли він минув.

Біля сходів до корпусу базової підготовки назустріч вийшла знайома — Ларія Мор’Тель. Старша цілителька була без халата, у простому плащі, але з тією ж точністю у ході.

— Уже встигла зранку дізнатись, що в Академії тепер офіційно зареєстровано некро-цілителя. — мовила вона замість вітання. — Думаєш, будуть скарги?

— Думаю, будуть підозри. — відповів Галіас, злегка нахиливши голову. — Але не думаю, що одразу відкриті.

— То й добре. — Ларія кивнула повільно. — А якщо хтось захоче повторити, попрошу їх перечитати, чим є імпульс смерті. Те, що зробив ти, не було технікою. Це була… позиція. І це, юначе, куди складніше.

Вона пройшла повз, але зупинилась на кілька кроків далі й кинула через плече:

— До речі. Тебе сьогодні чекають у старшому крилі корпусу цілителів. Просто спостерігати. Без обов’язків. Не запізнюйся. І ще, ректор просив передати, тепер за тобою стежать ще пильніше.

Першою була етика. Професоресса Меріль, стримана й завжди бездоганно одягнена, мала звичку ходити поміж рядами, коли говорила. Сьогоднішня тема "особиста межа відповідальності мага".

— Дехто каже: "Я просто виконав наказ". Інші "Я не знав, що це спрацює так". Але є ситуації, коли межа між наміром і наслідком стирається. — Вона зробила паузу, погляд ковзнув по аудиторії. — Іноді ця межа це людина.

Вона зупинилась біля лави, де сидів Галіас, і обернулась до решти студентів:

— Наприклад, учорашній інцидент у корпусі цілителів. Один із студентів некромагії, не маючи профільної підготовки, вступив у безпосередній контакт зі смертю, аби допомогти життю. Хто скаже чи мав він право це робити?

Кілька рук піднялись, і почалась дискусія. Але тон уже був заданий. Усі знали, про кого йдеться. І майже ніхто не говорив із сарказмом.

Меріль лише раз глянула на Гала наприкінці пари й ледь помітно кивнула. Вона не хвалила, не судила — але відзначила.

Друга пара основи магії з професором Хавелем. Тема: базові структури арканної мережі. Для когось це було вперше, для когось — повторення. Для Гала — недостатньо.

— А якщо аркана не рівномірно розподілена в тілі? Якщо магічна мережа спотворена ще до активації? — пролунало з середини аудиторії.

Професор Хавель здивовано підняв погляд.

— Хто це… А, Галіас. Це… хм, цікаве питання. Такі випадки є, але це вже матеріал для дослідницького курсу.

— Але ж це змінює весь принцип виводу, — спокійно додав Гал. — Навіть якщо теоретично, то перехідні реакції можуть спричинити зворотний потік.

Хавель змовк, витер окуляри. Подивився ще раз на Гала, довше, ніж слід було б.

— Після заняття… лишись на хвилину, Галіасе.

І більше нічого не додав.

Професор Хавель не став завершувати пару гучно. Ілюзія, що оточувала аудиторію протягом заняття, розчинилась ледь чутним порухом його руки. Він глянув у бік, де сидів Галіас, і коротко кивнув. І тепер, коли інші студенти збирались, Ліані мовчки перекинулась з Галом поглядом, не питаючи нічого. Просто вийшла разом з усіма. Аудиторія спорожніла. Професор підсунув до себе артефактний планшет, поставивши на нього долоню. Мерехтіння інтерфейсу пішло кільцем, засвітилось декілька відміток.

— Тобі тут більше нічого робити, Галіасе.

Гал завмер.

— Це не зауваження, — продовжив Хавель, — і не образа. Просто факт. Твої питання сьогодні… вони виходять за рамки курсу. Та і за весь час ти показав що знаєш більше, чим я викладаю на уроках. Ти вже не на рівні основ, навіть не на рівні другого чи третього року. Система в таких випадках зазвичай не встигає за студентом.

— Я… не хотів виділятись, — обережно мовив Гал. — Просто цікаво.

— Саме це й лякає. — Професор підняв погляд. — Твої “цікаво” розгортаються в такі напрямки, до яких дехто доходить десятиліттями. Це не хвала. Це тягар. Але нехай.

Він провів пальцем по планшету, ввів кілька комбінацій, а потім простягнув руку:

— Дай свій студентський кристал. Потрібна авторизація.

Гал простягнув йому гладкий гранований кристал. Хавель обережно поклав його на планшет, і той засвітився, реагуючи на систему. Відкрились дані — ім’я, напрямки, бали, статус.

— Я вношу автоматичне зарахування предмету “Основи магії”. З максимальною оцінкою. У тебе тепер є вільне вікно в розкладі. І порада, не марнуй його. Шукай складніше. Працюй не за рівнем, а за відчуттям. В Академії є ті, хто можуть тобі допомогти… якщо знайдеш, з ким тобі дійсно по дорозі.

Він зняв кристал із планшета, повернув Галіасу. Кристал ще мить пульсував — з оновленим внутрішнім записом.

— Дякую, — тихо мовив Гал.

— Не дякуй. Просто працюй далі і не перегори.

Галіас вийшов із зали мовчки. Але думки залишились ще надовго.

Ліані сиділа на лаві навпроти дверей аудиторії, однією рукою тримаючи аркуш із конспектом, іншою крутячи перо. Побачивши Галіаса, одразу підвелась, але нічого не сказала — просто подивилась з виразом, що міг означати «ну?», «ти цілий?», або «як пройшло?».

— Мені більше не треба ходити на “Основи магії”, — озвався Гал, підходячи ближче.

— Що? — Ліані спершу кліпнула, не розуміючи. — Як це?

— Професор сказав, що я переріс курс. І… зарахував автоматично. Без іспиту. Сказав, щоб не витрачав час даремно.

— Ну, в цьому я звісно погоджуюсь, — мовила вона тихо. Потім повільно усміхнулась. — Що тепер?