приємна розмова 9 частина

День балу настав тихо й урочисто, ніби сам маєток затамував подих.
Слуги ходили коридорами швидше, ніж зазвичай, але говорили тихіше. Сукня з імператорським гербом уже чекала на Катерін, розкладена на ліжку, мов щось надто крихке, щоб торкатися без потреби.

Катерін стояла перед дзеркалом, поки покоївка обережно застібала останні ґудзики. Її пальці трохи тремтіли. Не від холоду — від хвилювання.

Вона давно не була на балах.
І цього разу їхала туди не як щаслива молода герцогиня, а як жінка, чий шлюб уже тріщав по швах.

Коли вона вийшла в коридор, біля сходів її вже чекав дворецький.

Старий чоловік злегка вклонився.

— Ваша світлосте, карета готова.

Він підняв на неї погляд, і в його очах промайнула тепла, майже батьківська посмішка.

— Ви сьогодні виглядаєте… як справжня герцогиня дому Веліс.

Катерін трохи розгублено опустила очі.

— Дякую, пане Альберхте… Я хвилююся. Минуло так багато часу від останнього балу.

— Це природно, — відповів він м’яко. — Але при дворі вас пам’ятають як тиху й гідну пані. Вам нічого боятися.

Вона на мить замовкла, стискаючи пальці в складках сукні.

— Король… він хоче поговорити зі мною особисто. Як ви думаєте, це через… розлучення?

Дворецький не відповів одразу. Його погляд став серйознішим.

— Король рідко говорить без причини. Але що б він не сказав — ви залишаєтесь герцогинею. Пам’ятайте про це.

Катерін кивнула, ніби намагаючись вхопитися за ці слова.

— Дякую вам… за підтримку.

Він знову вклонився.

— Це мій обов’язок, ваша світлосте. І честь.

Вона повільно спустилася сходами, і двері маєтку відчинилися перед нею.
Біля карети її вже чекав супроводжуючий.

Молодий лицар у темно-синьому мундирі дому Веліс стояв рівно, мов статуя. Його звали сер Едмонд Рейвальд.

Він був високий, з широкими плечима і прямою поставою. Його темно-русяве волосся було коротко підстрижене, а сірі очі дивилися спокійно й уважно. На правій щоці тягнувся ледь помітний шрам — тонка світла лінія, яка робила його обличчя суворішим, але не грубим.

Він уклонився.

— Ваша світлосте. Для мене честь супроводжувати вас.

— Дякую, сер Едмонде, — тихо відповіла вона.

Він допоміг їй сісти до карети, обережно притримуючи край сукні, щоб той не зачепився за сходинку.

Дорога до палацу зайняла небагато часу, але для Катерін вона здалася довгою. Колеса карети рівномірно стукали по камінню, а за вікном повільно пропливали вогні міста.

Коли карета зупинилася перед королівським палацом, її серце забилося швидше.

Сходи були залиті світлом.
Золоті ліхтарі відбивалися у полірованому камені.
Гості в дорогих шатах піднімалися до головних дверей, і повітря було наповнене музикою, що лунала зсередини.

Сер Едмонд подав їй руку.

— Дозвольте, ваша світлосте.

Вона обережно вийшла з карети.

Усередині палацу все сяяло.
Стеля великої зали була вкрита фресками — сцени битв, коронацій і стародавніх легенд. По стінах висіли величезні картини в позолочених рамах: королі минулих поколінь, герої, королеви з холодними очима.

Свічки у кришталевих люстрах розсипали світло по мармуровій підлозі, і здавалося, ніби вся зала дихає золотом.

Катерін на мить зупинилася біля входу.

Світ був таким яскравим, гучним і чужим після довгих тижнів тиші в її кімнаті.

Вона тихо вдихнула.

— Усе добре? — спитав сер Едмонд.

Вона кивнула.

— Так… Просто я давно не бачила стільки людей.

— Тоді дозвольте мені бути вашим щитом сьогодні, — сказав він спокійно. — Ніхто не турбуватиме вас без потреби.

Катерін ледь помітно всміхнулася.

І вони разом ступили до зали, де на неї вже чекала доля — і розмова з королем.

— Дозвольте, ваша світлосте.

Вона обережно вийшла з карети.

Усередині палацу все сяяло.
Стеля великої зали була вкрита фресками — сцени битв, коронацій і стародавніх легенд. По стінах висіли величезні картини в позолочених рамах: королі минулих поколінь, герої, королеви з холодними очима.

Свічки у кришталевих люстрах розсипали світло по мармуровій підлозі, і здавалося, ніби вся зала дихає золотом.

Катерін на мить зупинилася біля входу.

Світ був таким яскравим, гучним і чужим після довгих тижнів тиші в її кімнаті.

Вона тихо вдихнула.

— Усе добре? — спитав сир Едмонд.

Вона кивнула.

— Так… Просто я давно не бачила стільки людей.

— Тоді дозвольте мені бути вашим щитом сьогодні, — сказав він спокійно. — Ніхто не турбуватиме вас без потреби.

Катерін ледь помітно всміхнулася.

І вони разом ступили до зали, де на неї вже чекала доля — і розмова з королем.

Коли Катерін ступила до головної зали, шум розмов ніби на мить змінився.
Не стих, але став іншим — уважнішим, м’якшим.

Вона звикла до цього погляду ще на початку шлюбу: люди дивилися на неї не з цікавості, а з повагою. Не як на нову прикрасу герцога, а як на тиху, гідну жінку, яка не шукала уваги, але все одно її привертала.

Сер Едмонд ішов поруч, трохи позаду, як і належало. Його присутність була спокійною й надійною, наче він справді міг стати її щитом серед цього натовпу.

Першою до неї підійшла літня графиня в темно-зеленій сукні.

— Ваша світлосте, — вона схилила голову. — Як приємно знову вас бачити. Ви сьогодні просто сяєте.

Катерін ввічливо всміхнулася.

— Дякую, графине. Ви дуже добрі до мене.

— Ви цього варті, дитино, — тихо сказала жінка і стиснула її руку. — Ми всі раді, що ви тут.

Після неї підійшли ще двоє молодих дворян. Вони чемно вклонилися, сказали кілька теплих слів про її сукню, про те, що давно не бачили її на балах.

Дехто не наважувався підійти, але, проходячи повз, дарував їй теплу усмішку.
Без слів.
Просто знак: "ми вас пам’ятаємо".