3. Тіні не забутих предків.

Тінь стояла в позі, не зрушуючи з місця. Леся вилізла на крісло, всередині усе завмерло від страху.

Тінь розвернулася до неї і приклала пальця до рота, показуючи Лесі, щоб ти сиділа тихо.

Леся накрилася пледом з головою, виставивши лише одне око.

Нарешті на стіні з'явилася ще одна тінь, і це о , шок. На стіні з'явилася тінь Олеся.

Лесина тінь сварилася з тінню Олеся, цього не було чути, але з того як тінь Лесі махала перед обличчям тіні Олеся руками, було ясно, що хтось отримує прочуханки.

Ця сцена була смішна, і розвеселила Лесю. Подіяла на неї заспокійливо і вона так і заснула в кріслі.

Руки і ноги трохи позатікали від спання в кріслі, і тому в тілі відчувалася біль.

Леся розсунула  гардини, світало. І знову на вулиці стояв туман. Близько восьмої ранку Леся спустилася на кухню, щоб поснідати.

Де всі були в зборі. Григір сидів біля вікна і читав книгу, біля нього стояла велика чашка, мабуть з чаєм, а на тарілці млинці .

Олесь сидів за столом пив еспресо з маленької філіжанки.

Марта смажила млинці, аромат яких заполонив всю кухню.

– Доброго ранку, – привіталася з ними Леся, а Олесь поперхнувся кавою.

– Доброго ранку, Лесику, – привіталася Марта, не оглядаючись.

– Доброго ранку, панянко, – привітався Григір.

Олесь же піднявся навпроти, щоб допомогти присісти до столу, він пристально дивився в її очі, ніби шукав там скарби.

– Доброго ранку, як спалося? – запитав Олесь.

Ну мабуть не втерпів, Леся посміхнулася подумки. Мабуть пів ночі чекав, що вона почне верещати від страху. Тому Леся вирішила не розповідати про свої нічні пригоди.

– Добре, правда я заснула в кріслі перед каміном.

– І тебе нічого не турбувало?-– Олесь все очікував від Лесі сльозної історії про жахливу ніч.

– Ну, – вона трохи потягнула артистично паузу, а всі повернули до неї голови, – У мене затекли ноги і руки від того, що я спала в кріслі. Планую після сніданку прогулятися в окрузі, щоб розім'яти свої м'язи.

– Значить ніч пройшла спокійно? -– не вгамовувати Олесь.

– А як вона мала пройти? Чи ви мені щось не повідомили? – Лесі надоїло відпиратися, тому як кажуть кращим захистом, є напад.

– Вибач, я просто переживаю. Тобі вчора було погано, от і накрутив себе. Давай я тобі проведу невеличку екскурсію навколо садиби, після сніданку, – гарно перевів тему Олесь.

– Давайте, – в Лесі не повернувся язик тикати йому.

Леся закуталася в кирпатий шарф, одягла куртку, на ноги резинові чоботи і вийшла на подвір'я. Туман не осідав, а так і продовжував стояти стіною.

Вона не стала чекати на Олеся, вирушила викладеною доріжкою навколо будинку. Через туман все здавалося наче розмитим, обриси скель та смерек зливалися в єдине ціле.

Леся боялася відходити далеко від будинку, тому постійно трималася правої сторони і дивилася, щоб обриси будинку були в зоні її погляду.

В метрах п'яти від себе Леся побачила розмитий силует, їй здалося що це Олесь. Вона навіть пішла на зустріч, та силует віддалявся.

Леся пришвидшила свій крок, щоб наздогнати Олеся. 

Наблизившись впритул до силуету, Леся гукнула:

– Зачекайте, я не можу вас наздогнати.

Силует здригнувся і зупинився , Леся нарешті наздогнала його. Коли вона підійшла ближче, то зрозуміла, що це не Олесь, а нічний гість. Він був майже прозорий, дивно як тінь може бути без господаря, і без світла?

Тінь впізнав її, навіть посміхнувся. Він був дуже схожий на Олеся, тільки більш сумний.

– Ти його тінь? – запитала Леся.

Тінь замешкалася , ніби не вірила в очевидне.

– Я Леся, – продовжувала Леся це дивне знайомство.

– Я Лесик, ти мене бачиш і не боїшся? – у тіні був здивований вигляд.

– А маю?

– Ні, я не причиню тобі зла. Прогуляємося?

– Давай, я ж все рівно мала такий намір. Тільки маю одну умову, -– у Лесі в голові вималювався план невеличкої помсти .

– Що за умова?  – тінь насторожився.

– Ти маєш розповісти мені про те, що тут відбувається.

– Гаразд, тут немає ніяких таємниць. Пішли доріжкою до полонини, там у сонячну погоду дуже гарний краєвид.

Лесик пішов вперед, Леся старалася не відставати. Дивно було йти з майже невидимим силуетом, який був схожий на голограму .

– То що ти хочеш почути, Леся?

– Бажано все, або хоча б найголовніше.

– Це місце називається Тіні листопада, і воно пов'язане зі світом туманів. Тут проходять випробування на стійкість та міцність духу спадкоємці престолів.  І не всі його можуть пройти.

– Якби я не розмовляла з тінню, то зараз би розсміялася, – Леся говорила правду і тінь їй вірив.

– Перед випробуванням нас розділяють, у спадкоємців закривають магічні потоки, щоб у цьому світі вони не змогли користуватися магією, а ми стаємо безтілесними і тільки проявляємося на стінах як тіні, або силуетами в тумані, – в його оповіді відчувалася біль .

– Хто ти насправді, ти ж не тінь в звичайному сенсі. Хто ти?

– Я його магія, його душа .

– Стоп, стоп. Ти хочеш сказати, що в мене також є магія? -– Леся зупинила тінь і дивилася на нього з вимогою.

– О ця твоя бестія, так це твоя магія і вона така солодка, така світла.

– Зупинись, далі не треба. Скажи краще, в чому заключається випробування?

– Знайти тінь свого серця. І тут в Тіні листопада об'єднати свої душі.

– І багато тих, хто пройшов випробування?

– Одиниці, решта сходить з розуму, або покидає це місце і перетворюється на звичайну людину. На все про все дається двадцять років.