2. Тіні будинку в горах.

Джип віз Лесю в гори. Туман не відступав, а ставав ще густішим, наче молоко. Видимість – нуль.

Леся дивувалася як впевнено вів авто Григір, тому що він летів під гору на шаленій швидкості .

Питатися чи він не боїться так їхати не наважилася. 

Трималася за руків'я, зчепила зуби і молилася, щоб доїхати живою.

Нарешті побачила обриси будинку на горі, наче привид він нависав над скелею, а навколо смереки.

В голові промайнуло дурне порівняння з фільмом жахів. Аж здригнулася, відкинула дурні думки. 

– Ми на місці, – Григір допоміг Лесі донести валізу в будинок.

Та це не будинок, це ціла фортеця, камм'яні стіни якої впираються в хмари. Леся подивилася вгору та через туман, а може це вже хмари, вона не розгледіла якої висоти цей будинок.

Всередині будинок виявився затишним і теплим. Багато дерева і металу, дзеркал, м'яких меблів. Напруга відпустила, і Леся вже спокійно очікувала хазяїна.

Замість хазяїна до неї вийшла доволі приваблива жінка років під шістдесят, від якої пахло корицею. 

– Здрастуй, Леся. Я ж можу так звертатися до тебе? – вона розцвіла у щирій посмішці, – А я Марта, домогосподарка цього будинку.

– Доброго ранку, так пані Марта, ви можете звертатися до мене по імені, – Леся  насторожено відноситься до всіх нових людей,  які з'являються в її житті.

– Ти смішна, яка з мене пані. Я і кухарка, і покоївка, і садівниця та ніяк не пані. Для тебе я Марта. Домовилися? – жінка дивилася на Лесю в очікуванні згоди.

– Добре,  я постараюся.

– От і добре. Пішли нагодую тебе сніданком.

І Леся пішла за Мартою вглиб будинку, у велику світлу кухню, посеред якої стояв великий дерев'яний стіл накритий темною скатертиною.

Її смачно нагодували та повели на другий поверх , де розмістили  у великій спальні в зелених відтінках. Леся швидко освоїлася, прийняла з дороги душ і перевдягнувся. Затрималася пару хвилин перед дзеркалом, щоб нанести дуже легкий макіяж. 

Вирішила спуститися вниз, щоб зрозуміти чим їй далі зайнятися.

В кінці коридору почула голоси, схоже, що хтось говорив на підвищених тонах. Зупинилася. Прислухалася.

– Я просив нікого в цьому році не привозити сюди. Це все марно. – Леся чула оксамитовий чоловічий голос.

– Лесику, ти не маєш опускати руки. А може це вона, – це був голос Марти.

– Марто, її не існує. Це все байки. Ти тягаєш щороку сюди дівчат, які сходять з розуму і ми їх лікуємо по кілька років. Може пора припинити?

– Тоді ти зійдеш з розуму. Ми маємо знайти її, – Марта стояла на своїй позиції, а в Лесі від почутого коси стали дибки.

– І хто цього разу? Знову королева краси? Ти хоч не тягни сюди дівчат, які можуть без проблем знайти своє щастя поза межами Тіней.

– Цього разу не королева. Та справа не у вроді. Якби ж ти хоч спробував закохатися, подивитися на дівчину, а не ховатися від усіх у цій кам'яниці, – в голосі Марти відчувався і докір і жаль одночасно.

– От це точно не входить в мої плани. Залиш ці дурниці для наївних дівчат. Все, Марта досить. Веди чергову жертву. Нехай станеться те що має, – після слова "жертва" в Лесі все поплило перед очима..

Леся прокинулася від різкого запаху нашатирного спирту, перше що побачила - карі очі , які дивилися на неї. І ще вона зрозуміла, що лежить на колінах у власника карих очей.

– Нарешті, -- з полегшенням сказав незнайомець, – Ти нас налякала.

Леся спробувала піднятися, та він тримав і не давав цього зробити.

– Лежи спокійно, зараз Марта зміряє тобі тиск, – скомандував незнайомець.

За хвилину Леся побачила Марту, як прийшла з апаратом для вимірювання тиску.  Ще через хвилину виявилося, що в Лесі дуже впав тиск, і їй терміново треба випити каву.

Незнайомець допоміг присісти Лесі на дивані, вкрив її пледом, під плечі підопхав дві подушки. Леся тільки кліпала очима, страх не відпускав її.

– Я Олесь Листопад, а тебе як звати горе ходяче? – його крива посмішка, скоріш за все була проявом гостинності, але не щирості.

– Я Леся Тінь, - прошепотів Леся.

– Як тебе звати, я не почув , – в його поглядів Леся побачила здивування.

– Я Леся Тінь, і ви ж наймали мене. Мій шеф сказав, що це ви настояти на моїй кандитарі, – їй було дивно чути, що він не знає кого сам же і найняв.

– Цим займалася Марта, то ти Леся Тінь? Як символічно , – він розглядав її з цікавістю, не упускаючи жодної деталі.

Марта внесла каву , подала її Лесі і Олесю. До кави подала чорний шоколад. Після випитої кави і з'їденого шоколаду, стан Лесі трохи покращився. 

– Може я відведу Лесю в її кімнату, нехай трішки поспить? -- стала в дверях Марта.

– Ні, нехай дрімає тут,  – Леся бачила,  як в її наймача в очах мигнула блискавка.

– Вона буде вам заважати, – Марта стояла на своєму, та Лесі здалося, що в неї зовсім інші наміри.

– Не буде, а ти заважаєш. Що немає чим зайнятися? – він грізно дивився на Марту.

– В мене завжди є чим зайнятися, якщо буду потрібна, кличте, – Лесі здалося, що Марта пішла дуже задоволена .

Марта пішла і в кімнаті повисла тиша, Леся поправила подушку і закрила очі. В голові крутилися події останнього часу, вона незчулася як заснула.

Проснулася на тому ж дивані, Олеся не було за столом. Встала, щоб відшукати його. На вулиці смерклося, ого , мабуть проспала цілий день. А може в каву підсипали снодійне? 

Ну не могла вона спати цілий день, це точно снодійне.

Вирішила спуститися на кухню, там має бути Марта.

І знову чує їхні голоси на цей раз з кухні.

– Ти перегнула палицю Марта, -– це голос Олеся, і він в гніві.

–– Чому ти так вирішив? – голос Марти навпаки був радісний.