1. Не потрібно мене вчити, краще допоможіть матеріально

Леся втупилася в монітор, при чому вираз її обличчя не обіцяв нічого доброго тому, хто скаже хоч одне слово. 

Цей погляд вона тренує щовечора.

Так, саме тренує.

Хтось тренує біцепс, хтось тріцепс, а Леся вираз обличчя.

Стоїть по півгодини перед дзеркалом, хмурить брови, витягує губи в тоненьку смужку, робить задумливий погляд. Та ні не задумливий, а погляд з матюком.

Це для того, щоб при погляді на неї у всіх відпадало бажання заводити з нею розмови, або вантажити її додатковою роботою.

Бо інакше не виживеш в тому гадюшнику, який називається робота.

Завдяки цьому вмінню Леся зайняла найкращий стіл в кабінеті. В самому кінці, біля вікна. З самого заду, біля шафи з нікому не потрібними папками.

В кабінеті десять столів, за якими сидять як і вона бухгалтери.

Вона працює в консалтинговій компанії, яка надає послуги для фопів, малого та середнього бізнесу.

– Леська, ти що там заснула! – почула голос Улі, колеги по роботі і трохи подруги.

– Ні, я працюю. Ти що хочеш? – Леся відірвалася від монітора, на якому розкладала пасьянс.

– Тебе шеф викликає, проснися, – Уля сиділа найближче, та все рівно не бачила її монітора.

Леся взяла в руки записник, виключила монітор і пішла за скляну перегородку до шефа. І чого він хоче в неї в п'ятницю після обіду? Вона  зробила, що він їй доручив, і ще годину назад все скинула на пошту. Що не так?

– Заходи, не стирчи в дверях, – шеф був в настрої, його лисина блистіла під яскравим офісним освітленням, він розлігся в кріслі, обіймаючи своє пузо короткими руками, а його маленькі і хитрі оченята блистіли. Леся добре знає цей його погляд ,-– з'явився новий клієнт.

– Миколайович, викликали? – блін, він же зараз почне мене вантажити роботою на вихідні, промайнула думка в Лесиній голові.

– Сідай, маю до тебе гарну пропозицію, – зараз він нагадує Скруджа Магдака, в його очах золоті монети.   – У нас з'явився новий клієнт, дуже щедрий, дуже..

– І що? Мені від цього не зимно і не тепло. – я вже відчуваю своєю п'ятою точкою, що цього дуже щедрого клієнта повісять на мене за три копійки, Леся хотіла послати його дуже далеко, ну дуже далеко.

– Леся, ти не розумієш. Це не середній бізнес, і не ФОП. Це мільярдер, – шеф розчервонівся, він вже подумки рахував чужі грошики..

– Миколайович, що від мене треба? – нехай вже каже , бо слухати чергову лекцію про успішний успіх в Лесі бажання немає.

– Ти маєш поїхати до нього, він бажає, щоб наш співробітник проаналізував йому звіти, які отримує від свого фінансового відділу, – шеф випростався і сів рівно , розвернув до мене підписаний договір.

– Якась маячня, він наймає нас перевірити свій фінансовий відділ. Шеф це якась підстава , – Леся чує такі речі за три кілометри, і цей договір чистої води підстава.

– Ти отримаєш двадцять відсотків від договору, тобі ж завжди мало грошей. Твоя коронна фраза: “ Не треба мене вчити, краще допоможіть матеріально”  зараз дуже доречна. Подивися на суму договору, і визнач свій відсоток. – шеф добре знає, що Леся меркантильна, і завжди виторговує для себе найвигідніші пропозиції.

Леся потягнулася за договором, щоб побачити про яку таку вигідну пропозицію йдеться.

Звичайний їхній договір, три сторінки на кожному аркуші підписи і печатки. На першому аркуші, пункт 3.1. “ Сума договору складає триста тисяч гривень.” Виділено жирним шрифтом, 

Так сума вражає, якщо взяти до уваги пункт 4.3. “ Термін виконання робіт до 01 листопада 2025 року” . Тобто за тиждень, це підозріло. 

– Це підстава. Який дурень буде платити триста штук, щоб перевірити баланс? – Леся найняла віри.

– Олесь Листопад, наш клієнт, ти ж читаєш договір. Він вже заплатив, – шеф аж світився від цих слів, ти маєш поїхати до нього.

– А чого я? –  Леся чомусь почала боятися.

– Бо він вибрав тебе з усіх, ти ж наш найкращий працівник. Кого він ще мав обрати? Так не задавай мені дурних питань. Ось твій квиток на поїзд, ти їдеш в Татарів. –  шеф підсунув Лесі квиток на поїзд.

– Ви що навіть не запитали в мене згоди? В мене є свої плани на вихідні, і ви забули, що я йду у відпустку ? – Лесю почало теліпати, якого дідька він поза її плечі розпоряджається її життям.

– Ну от і проведеш її в Карпатах, ще й за рахунок фірми. Все як ти любиш.

Сперечатися не було сенсу, і вже в поїзді Леся зрозуміла, що Миколайович обкрутив її навколо пальця. От же гад старий, відправив її не зрозуміло до кого, вона ж навіть не знає як виглядає той Олесь Листопад. Інтернету не було, що за поїзд такий? Не отримавши інформації про замовника, підбила свою подушку і лягла спати.

Ранок зустрів густим туманом, на вокзалі в Татарові вийшла лише Леся. Це було дивно. Але може це міжсезоння, і туристів зараз мало. А й справді що можна зараз робити в Карпатах?

До неї наблизився дідок з сивою борідкою і підкрученими вусами в уніформі. Вийшовши з туману він здався їй привидом, навіть заклякла з перепуду.

Та коли дідок підійшов ближче, то вже не здавався моторошним, а  скоріш цікавим екземпляром.

Схожий на мультяшного героя, такого казкового персонажа, чарівника.

– Панянка Леся Тінь? – запитав він без привітання.

– Так, це я.

– Доброго ранку, вибачте старого забув привітатися, – він скинув фуражку і схилився в поклоні, Леся аж рота відкрила .

– Доброго ранку, пане.

– Ой, який з мене пан. Я Григір, водій, сторож, і старший куди пошлють.