Алан. Принципи проти волі короля.

— Мілорде Алане, розвідка доповіла, що на леді Маріанну хочуть вчинити замах! — заявив мені Годвін, мій особистий слуга, якому я довіряв, як собі. 

— Чому ти доповідаєш це мені, а не королю, чи, наприклад, Адаму? — запитав я його. 

— Тому що я ваш слуга, а Адам... Він разом із леді Маріанною поїхав до лісу... Боюсь, аби не сталось непоправне! Але підіймати усю варту... Так заручини з одним із братів можуть бути зірвані, самі розумієте. Тому я вирішив розповісти все саме вам. А що робити з цією інформацією ви вирішите самі!

— Погано, — стурбовано сказав я, швидко накидаючи легку кольчугу і беручи свій меч. — Добре, я поїду за ними. Але якщо ми не повернемося за годину, ти маєш підняти солдатів. Безпека принцеси важливіша за заручини.

— Так, я вас зрозумів, — Годвін кивнув, а я тим часом швидко вийшов зі своїх покоїв і буквально побіг до стайні, взявши з собою меч та лук...

***

Вийти на слід цієї парочки не склало жодних труднощів і вже буквально за двадцять хвилин я підібрався доволі близько до них, все було добре. Вирішив не підходити і не заважати. В якусь мить вже навіть хотів піти, але несподівано шосте чуття буквально прокричало про небезпеку.

Я одразу ж взяв до рук лук, натягнув тятиву і вистрілив, щойно помітив людину із таким самим луком.

Постріл був чітким, прямо в руку, нападник точно тепер не зможе атакувати.

Галопом я дістався до нього. Я дійсно поцілив у руку, десь близько плеча. Ворог лежав і тихенько скулив, але за мить вже практично втратив свідомість.

Я спішився, підібрав спочатку його лук, перекинув його за плече, а потім всадив самого пораненого на коня. Далі сів і сам і швидко погнав до замку. Рану треба було обробити, а вже потім судити його за всіма законами королівства. Я не дам людині померти без суду, навіть якщо це злочинець... Але спочатку треба розповісти батькові...

***

— Ти що зробив? — здивовано перепитав батько.

— Посадив його в темницю, — спокійно повторив я.

— Якщо батько Маріанни дізнається — ми осоромимось! — злився він. — Треба було вбити його на місці!

— Я не вбив би людину без суду! — вперто сказав я.

— Добре, не вбивай, це зробить хтось інший... Вічно треба за тобою підчищати! Колись твоя доблесть зіграє з тобою злий жарт, ось побачиш! — продовжував бурчати батько. 

— Але, батьку, не можна вбивати людину без суду і...

— Я — король, я і є закон тут, зрозумів? — запитав він жорстко. — Чи ти хочеш, щоб я і тебе покарав? Наприклад, посадив у темницю на пару діб, щоб ти подумав про свої обовʼязки...

— Ні, батьку, не треба, — я відвів погляд. 

Мені не можна було сідати в темницю, я мав виправити те, до чого призвели мої дії, а для цього треба бути вільним. 

— Добре, — він хитнув головою. — Але йди геть з моїх очей. Ти знов розчарував мене, Алане... Сподіваюсь, хоч Адам зможе зацікавити Маріанну і тоді все буде добре....

***

Добре, що про все, що відбулось, знало буквально троє людей, включно з моїм батьком. В темниці я не уточнював, хто цей чоловік і що він зробив, просто сказав, що злочинець, якого спіймали на гарячому. 

Перед самою темницею мене підловив Адам:

— Гей Алане, є розмова, — хмикнув він, поклавши руку мені на плече. — Я чув що ти розповів батькові. Не смій казати Маріанні, що ти врятував її, вона — моя!

— Я і не збирався...

— Але що ти тут робиш? Хіба не хотів підговорити цього злочинця? — він подивився мені в очі. — Чи хочеш сам привести вирок батька у дію?

— Цей чоловік не заслуговує смерті без суду, — вперто сказав я.

— Але якщо він залишиться в живих, він може все розказати... Так не піде!

— Допоможи мені, — твердо сказав я. — Відверни увагу охорони, я випущу його і виведу з королівства. В нього поранена права рука, він більше не зможе напасти на Маріанну. 

— Але... 

— Тоді він точно не розкаже, — прямо сказав я. — То що, допоможеш?...

***

Весілля Маріанни і Адама мало відбутись на днях. Після того випадку вона несподівано почала дійсно дивитись на нього, як на героя. Адам, авжеж, все розповів їй. Тільки сказав, що це трапилось іншого дня, навіть спеціально інсценував, як відходить від Маріанни на черговій прогулянці, а потім повертається... Як викликає охорону. А наші слуги йому залюбки підіграли... Можливо, це взагалі був план батька, бо Адам не був настільки хитрим, як король. Але це подіяло. Маріанна тепер була в захваті від її мужнього лицаря і принца, який уберіг її від небезпеки.

З одного боку, я був радий, що врешті-решт всі були задоволені, а з іншого, сам би я не хотів починати стосунки з обману, однак... Це я ще не знав, як обернеться далі моє власне життя і як мені самому доведеться обманювати ту єдину з моїх снів, аби врятувати сестру... От тільки то вже зовсім інша історія...

Друзі, дякуємо за підтримку нашого конкурсного оповідання! Якщо вам подобаються романи в жанрі фентезі, запрошуємо до трилогії "Земля Дощу", "Повітряний замок", "Вітер та Соловейко" і їхньої передісторії "Під знаком меча і корони"!