Алан. Початок турніру та хустинка від принцеси

Вся королівська родина стояла перед виходом на арену. Батько особисто проводжав нас із братами, цей день був для нього дуже важливим, бо приїхав заморський король з дорогими дарами. Але найдорожчий дар, який у нього був — молода незаймана донька. Мене воротило від цих ігрищ, але в нашому світі, на жаль, все завжди вирішувалось саме так...

— Адаме, Ароне, Алане, — батько обвів нас оком. — Сподіваюсь, ви не осоромите наш королівський рід! Династія Ланкастерів — найдревніша, віками наш рід керував Драконячим перехрестям з самого початку засвоєння цих земель, з перших драконів!

— Драконів не існує, батечку, — хмикнула моя старша сестра. 

— Дракон існує в кожному з Ланкастерів, Аріно, — він усміхнувся, а потім поглянув на мене з братами. — І ви — найкращий тому доказ. Ви маєте показати свою силу! Сьогодні у нас дуже важливі гості... Донька найбагатшого вассала королівства, Маріанна! Я хочу, щоб ви троє справили на неї якомога краще враження, особливо ти, Адаме. Ти, як мій первісток, наразі маєш найбільші шанси на престол. Але якщо хтось інший закохає в себе цю панночку, то так і бути, я подарую корону саме йому! 

— Закохувати в себе жінку, перетворювати це на якусь гру — не гідно лицаря, — хмикнув я.

— Ти зі своїми «гідно-не гідно» тільки в лицарі й годишся, — засміявся Адам, мій старший брат. 

— Та які лицарі... — підтакнув йому Арон, мій молодший брат. — Алану тільки в охоронці дорога. Він не любить славу, йому ніколи не стати успішним полководцем та лицарем. 

— Ну без сили дракона полководцем армії не станеш, — знов повернувся у розмову батько. — Але я вірю, що в Алані теж спить дракон, так само, як і в кожному з вас! Тому зараз я хочу щоб ви пішли на арену і пройшли в другий тур! Я бажаю, щоб всі ви увійшли до трійки найкращих, тільки так ви не  осоромите моє імʼя!...

— Я кажу одразу, я Маріанну закохувати в себе не буду. Я памʼятаю її дитиною, — вперто сказав я…

***

Коли ми виходили на арену, я почув чийсь голос. У мене бувало таке, хтось ніби кликав, але я ніколи не знаходив цю людину.

Але цього разу натовп на арені дійсно кричав на все горло, тут було багато людей, і більшість з них дійсно вигукували наші з братами імена. Точніше, більшість кричало імʼя Адама, деякі згадували Арона, мене ж на таких зборищах рідко підбадьорювали. Я бився не так видовищно, як вони, я ще не надто добре контролював дракона всередині мене. Але в той самий час я дуже часто перемагав. 

— Алане! — почув я з трибун і одразу розвернув свого коня в бік голосу. 

На першій же лінії трибун стояла принцеса Маріанна. Яскрава дівчина з блакитними як море очима, вона була взірцем краси та грації. Вона дивилася прямо на мене.

— Хай щастить, Алане! — прокричала вона і кинула мені свою білу хустину.

— Дякую, міледі Маріанно, — стримано сказав я, зловивши його.

— Увага! — почув я голос батька. — Лицарі, зараз ви маєте скинути з коня якомога більше противників. Ті з вас, які переможуть найбільшу кількість, пройдуть у завтрашню фінальну частину і вже тоді поборються за перемогу! Переможець отримає славу на все королівство! А ще, прекрасна принцеса Маріанна обіцяла пообідати з тим, хто переможе! — додав він. — Отже, оголошую турнір відкритим! Бийтесь так, ніби від цього залежить ваше життя, але не забирайте чуже життя, аби забрати! Хай з вами прибуде сила дракона!...