Тінь моєї душі
Зустріч
Вероніка не відступає.
Силует, що стоїть у дверях, наче чекає цього — він розчиняється у тіні, але замість порожнечі в кімнату входить… вона сама. Інша Вероніка. Подібність майже досконала, та в рисах є щось невидиме для людського ока — відбиток давніх часів, чужих життів.
— Хто ти?.. — голос зривається, але запитання звучить упевненіше, ніж вона очікувала.
— Ти знаєш, — відповідає відображення. Його губи майже не рухаються, а слова лунають усередині її голови. — Я — те, що ти загубила. Я — тінь твоєї душі.
Вероніка відчуває, як медальйон палає у долоні. Щоденник випадає на підлогу, його сторінки розкриваються вітром, якого немає. На аркушах проступають два почерки: її власний і ще один — старший, чіткіший, із дивним вигином літер.
Вона розуміє: ця тінь пише разом із нею.
Силует робить крок ближче. Коли їхні очі зустрічаються, кімната роздвоюється: стіни зникають, і Вероніка бачить перед собою не бібліотеку, а темний зал зі старими дзеркалами. В кожному з них — її відображення в різних обличчях: дівчина в стародавньому вбранні, молода жінка з XIX століття, воїтелька з шрамом на обличчі.
— Чому ти тут? — шепоче вона.
Відповідь приходить, як подих:
— Бо час розірвався. І наші життя більше не можуть бути розділені.
Мить — і вони майже поруч. Але замість страху Вероніка відчуває дивне полегшення, ніби зустріла когось, кого чекала все життя.
#849 в Фантастика
#622 в Містика/Жахи
Відредаговано: 17.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
