Тінь моєї душі
Пробудження
Світ повертався до неї повільно, як вода після шторму. Шкіра горіла, ніби вона спала в холоді, та дихання було частішим, ніж мало би бути після сну.
Вона розплющила очі.
Кімната. Та сама. Все на своїх місцях. Світло ллється крізь вікно — сіро-блакитне, ранішнє. Але...
Дзеркало зникло.
Замість нього — гола стіна. Ні тріщини, ні сліду, ні пилу. Наче його ніколи не було.
Вона підвелася. Кожен рух був новим — тіло наче не до кінця її, як одяг, позичений у когось іншого. Ноги неслухняні, пальці незграбні.
У ванній вона стала перед іншим дзеркалом — над раковиною.
Відображення було правильне… майже. Але очі — ні.
Вони не були її кольору.
Колись зелено-сірі, тепер — з ледь помітним бурштиновим відблиском у зіницях. Глибокі. Надто глибокі.
У них — осінній ліс і темне озеро.
У них — голос, що шепоче:
> «Я казав, що знайду тебе.»
Її серце стислося. Вона торкнулась дзеркала — воно було тверде, звичайне. Але шкіра під пальцями почала тріпотіти, ніби під нею — чиясь чужа присутність.
І тоді вона побачила на зап’ясті знак.
Тонка лінія, вигнута дугою, як у старому гербі. Під нею — крихітне тату, якого не було раніше:
стріла, що пробиває серце.
У голові з’явилась думка, не її:
> "Тепер ми разом. У тілі й часі."
Вона відступила, вдарилась плечем об двері. Дзеркало більше не відображало її страху — лише дивний спокій, ніби все вже вирішено.
#585 в Фантастика
#497 в Містика/Жахи
Відредаговано: 17.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
