Тінь моєї душі
Озеро (Повернення в минуле)
Ліс. Ніч. Дим. Озеро темне, як смола. І вона — стоїть на березі, молода, налякана. На її сукні — кров, але не її.
— Не йди! — чує голос. — Я зроблю все, лиш не йди!
Чоловік із мокрим волоссям тягне до неї руки. У його очах любов і лють одночасно.
— Це той момент, — прошепотіла теперішня вона, невидима, стоячи поруч. — Той, після якого ми зникли з себе.
Молода вона робить крок назад. Він кидається вперед. Вода поглинає його, не залишаючи сліду. Вона падає на коліна, крик застрягає в горлі.
— Ти не врятувала його, — пролунало в її голові. — Але ще можеш врятувати себе.
У тиші озера прозвучав плескіт — дзеркальна поверхня води розійшлась, як те скло… і вона знову почала тонути.
Її душа вже не належить повністю цьому часу. Дзеркало дало їй змогу побачити, що саме вона має відпустити… або спокутувати. Але щось пішло не так. Чи не залишилась там її частина?
Або — що, як частина того чоловіка повернулась із нею?
#841 в Фантастика
#628 в Містика/Жахи
Відредаговано: 17.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
