Тінь моєї душі
Перехід
Холод її торкнувся — спершу пальців, потім пішов вище, мов лід повільно стікав по жилах. Дзеркальна рука стискала її долоню, не силою, а неминучістю.
Підлога затремтіла. Дзеркало почало пульсувати — ніби серце з іншого боку билося в унісон з її. Стало важко дихати, повітря набула смаку металу й попелу.
І тоді…
Вона провалилась.
Не впала — а ніби розшарувалась у повітрі. Тіло не відчувалося, тільки тиск у грудях, як перед криком. Її розчинили. Дзеркало з’їло її тінь, ім’я і тіло — залишивши лише саму сутність.
---
Проміжний світ
Вона опинилася в безчасовому просторі. Темрява мала форму — складалася з образів, думок, недомовлених слів. Навколо плавали обличчя, розмиті, як акварель у дощ. Вона впізнавала їх:
мама,
чоловік,
сама себе — у сукні з іншого століття.
Кожне з них прошепотіло:
> — Час не лікує. Він ховає.
— Ти жалієш, але не просиш.
— Ти пішла від себе — а не від нього.
У центрі висів той самий медальйон, срібний, із купідоном. Ледве тримався на згорілому ланцюжку.
— Якщо доторкнусь, — подумала вона, — побачу все. І більше не зможу закрити очі.
Вона простягла руку — і в ту ж мить земля під нею (чи то була вода?) розірвалася, і вона впала знову… Але тепер — у пам’ять.
#583 в Фантастика
#486 в Містика/Жахи
Відредаговано: 17.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
