Розділ 29

— Нічого.

Адріан кинув на стіл чергову теку й роздратовано провів долонею по світлому волоссю.

— Жодного документа, жодного свідка. Наче Аларії ніколи не існувало.

Кассій сидів за письмовим столом, переглядаючи документи, які накопичилися за останні кілька днів.

— Зрозуміло.

— І це все? — Адріан здивовано звів брови. — Зазвичай після таких новин ти вимагаєш перевірити всі архіви ще раз, знайти нових свідків або погрожуєш особисто перевернути весь Ерн. А сьогодні навіть не дивишся на мене. Мені починати хвилюватися?

Кассій відклав перо й нарешті подивився на друга.

— Ти перевірив усе, що міг?

— Практично.

— Тоді досить. Припини пошуки.

Адріан на мить утратив дар мови.

— Зачекай. Ти змусив мене підняти архіви трьох областей, розшукати людей, які давно змінили імена, витратити на це п’ять із половиною років мого безцінного життя, а тепер просто кажеш припинити?

— Саме так.

Адріан повільно опустився в крісло навпроти столу й уважно придивився до друга.

— Ти захворів?

Кассій кинув на нього невдоволений погляд.

— Адріане…

— Ні, я серйозно. Може, покликати цілителя? Чи одразу сивілу? Бо тут, здається, звичайною магією не обійтися.

— Якщо тобі так кортить зустрітися з цілителем, я можу це влаштувати.

Адріан пирхнув, анітрохи не злякавшись погрози.

— Ось тепер упізнаю. А то я вже почав підозрювати, що в цьому маєтку завівся двійник, який видає себе за тебе.

Кассій підвівся й підійшов до вікна. За склом розкинувся доглянутий сад маєтку Крісе. Серед квіткових клумб він помітив Айріс і Беатрікс. Дівчата порались біля кущів, час від часу перемовляючись про щось. Айріс раптом засміялася у відповідь на слова подруги, і Кассій затримав на ній погляд довше, ніж збирався.

— Довгий час я був переконаний, що знайти Аларію — єдине, що дозволить мені нарешті залишити минуле позаду. Але тепер я знаю, що вона жива. І поки що мені цього достатньо.

— Ти справді готовий залишити все як є?

— Я не сказав, що ніколи більше її не шукатиму. Але зараз у мене інші справи.

Адріан простежив за поглядом друга й помітив дівчат у саду. На його обличчі промайнув здогад, однак цього разу він утримався від жарту.

— А якщо вона сама колись повернеться?

Кассій відповів не відразу.

— Тоді ми поговоримо. Я вислухаю її й попрошу пробачення за все, що сталося між нами. Давно мав це зробити.

— І все? Ще недавно ти був готовий перевернути весь світ, аби тільки побачити її.

— Колись я справді був готовий на все заради неї.

— А тепер?

Кассій обернувся до друга. У його погляді не залишилося й тіні сумніву.

— А тепер є жінка, заради якої я готовий на значно більше.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— І ця жінка, випадково, не та сама, за якою ти щойно так уважно спостерігав у саду?

— Ти надто спостережливий.

— А ти надто передбачуваний, коли йдеться про Айріс. — Адріан не приховував задоволення від власного здогаду. — І вона про твої грандіозні наміри знає?

— Знає.

— І що каже?

— Посилає мене під три чорти за кожної нагоди.

Адріан не втримався від сміху.

— О, тоді це точно Айріс! Цю жінку не вражають ні твоє становище, ні грізний погляд.

— Весело тобі?

— Надзвичайно. Особливо якщо згадати, скільки жінок мріяли хоча б про один твій погляд. А ця, здається, мріє лише про те, щоб ти залишив її в спокої.

— Вона передумає.

— Звісно. Тільки не забудь повідомити їй, що вже все вирішив за вас обох.

Кассій нарешті відвернувся від вікна.

— Ти закінчив?

— Навіть не починав. Але, мабуть, побережу твої нерви. Поки що. — Адріан витримав коротку паузу. — І що ти збираєшся робити?

— Спочатку розберуся із Софією.

Адріан миттю посерйознішав.

— Ти справді вирішив розлучитися?

— Так.

Адріан замислено провів пальцями по підборіддю. Він знав, за яких обставин Кассій одружився із Софією, та все ж не очікував, що друг наважиться розірвати цей союз.

— Тоді все серйозніше, ніж я думав.

— Значно.

Кассій повернувся до столу й узяв перо, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

— А тепер, якщо ти закінчив допит, у мене ще є робота.

Адріан підвівся, забрав зі столу теку й попрямував до дверей. Проте, вже взявшись за ручку, озирнувся.

— Гаразд. Пошуки Аларії припиняю. Хоча, знаєш, мені навіть цікаво, що б вона сказала, якби дізналася, що ти нарешті вирішив її відпустити.

Рука Кассія завмерла над папером.

— Сподіваюся, вона щаслива, де б зараз не була.

Адріан уже збирався відповісти, коли повітря посеред кабінету здригнулося. Він відсмикнув руку від дверної ручки й різко обернувся.

У повітрі спалахнула тонка срібляста смуга.

— Що за…

Світло згусло, набуваючи людських обрисів. За мить перед ними стояла Елліс.

Сивіла неквапливо оглянула кабінет, наче щойно завітала на звичайний світський прийом, а не з'явилася просто з повітря.

— Отже, ти нарешті вирішив залишити минуле позаду? — звернулася вона до Кассія.

Кассій відклав перо й окинув несподівану гостю невдоволеним поглядом.

— Сподіваюся, цього разу ти прийшла з відповідями, а не з черговими загадками.

— Яка тепла зустріч, — зітхнула сивіла. — А я сподівалася хоча б на усмішку.

— Тоді ти обрала не той кабінет.

— Якби я шукала привітного господаря, Кассію, то навряд чи завітала б до тебе.

Адріан тихо пирхнув.

— Зізнаюся, Елліс, ти обрала вдалий момент. Я вже збирався йти, але тепер навіть цікаво, чим усе закінчиться.

— Тоді залишайся, — сивіла обдарувала його лукавим поглядом. — Знаєш, ловеласе, нещодавно мені відкрилося твоє майбутнє. І, щиро кажучи, я досі не розумію, чому. Адже видіння приходять мені рідко і не просто так.