Розділ 28

Коли левіар зупинився перед будинком Кристін, Сабріна першою визирнула у вікно.

— Оце так!

Айріс нахилилася ближче, щоб побачити, що її так вразило.

Будинок Кристін було майже неможливо впізнати.

Фасад потопав у мерехтливих вогниках, які повільно змінювали колір від золотого до насичено-червоного. Над садом ширяли сотні крихітних світляних кульок, а між деревами перепліталися прозорі стрічки, що рухалися самі собою.

Та найбільше вражали феї, які безтурботно пурхали над головами гостей, сипали іскрами й час від часу залітали просто в натовп.

Справжні феї.

Одні були завбільшки з долоню, інші — трохи більші. Їхні напівпрозорі крила виблискували всіма кольорами веселки, а тоненькі сукні нагадували пелюстки квітів.

— Вона запросила фей?! — вигукнула Сабріна.

— Схоже, цілий їхній двір, — відповіла Айріс.

Вони вийшли з левіара.

Щойно Сабріна ступила на доріжку, до неї підлетіла маленька фея з рожевими крилами.

— Яка гарненька! — пропищала вона й торкнулася пальчиком її волосся.

Наступної миті між пасмами Сабріни розквітли крихітні рожеві квіти.

— Ой! — дівчина схопилася за голову. — Що це?!

— Подарунок! — радісно вигукнула фея й закружляла навколо неї.

Айріс роздивилася квіти у волоссі подруги.

— Тобі личить.

— А вони не зів’януть?

— Тільки якщо закохаєшся не в того! — повідомила фея й полетіла геть.

— Що?! — Сабріна розгублено озирнулася.

— Сподіваюся, вона пожартувала, — промовила Айріс.

Перед нею раптом зависла інша фея — з темно-синіми крилами й довгим сріблястим волоссям.

Вона уважно роздивилася Айріс, а тоді перевела погляд на її смарагдову сукню.

— Гарний колір, — промовила фея. — Але чогось бракує.

— Чого саме?

Фея лукаво примружилася.

— Трішечки зухвалості!

Вона клацнула пальцями.

По тканині сукні пробігли золотисті іскри. На мить смарагдова тканина стала майже прозорою, відкриваючи значно більше, ніж Айріс збиралася показувати. За мить чари зникли.

— Гей! — обурилася Айріс.

— Не хвилюйся, це лише ілюзія! — захихотіла фея. 

— От нахаба! — вигукнула Айріс.

— Дякую! — задоволено відповіла та й зникла серед вогників.

Сабріна вибухнула сміхом.

— Айріс, а мені здається, ти їй сподобалася!

— Ще одна така витівка, і я повернуся додому.

— Навіть не думай! Ми ще всередину не зайшли!

У цю мить із будинку долинула музика. Двері відчинилися самі собою, випускаючи назовні хвилю теплого повітря, пахощі квітів і солодких напоїв.

На порозі з'явилася Кристін.

Вона була в розкішній сукні винного кольору, що облягала її фігуру. Руде волосся спадало на плечі м'якими хвилями, а на шиї виблискувало незвичайне намисто з темних каменів.

— Нарешті! — вигукнула вона. — Я вже думала, ви вирішили пропустити найцікавіше!

— Після того, що ми побачили біля входу, мені навіть страшно уявити, що відбувається всередині, — відповіла Сабріна.

— О, люба, ви ще нічого не бачили!

Кристін оглянула дівчат і затримала погляд на Айріс.

— О! Бачу, ти все-таки послухалася мене щодо сукні.

— У мене був вибір?

— Звісно. Могла залишитися вдома.

— Я їй те саме казала! — втрутилася Сабріна.

Кристін задоволено засміялася.

— Ну що ж, красуні, ласкаво прошу на «Ніч без правил»!

Вона відступила вбік, запрошуючи їх усередину.

Айріс переступила поріг і завмерла. Те, що відбувалося всередині, затьмарювало навіть витівки фей у саду.

Величезна зала сяяла сотнями вогнів. Під високою стелею плавали прозорі кулі, всередині яких мерехтіли крихітні блискавки. Замість звичайних люстр у повітрі розквітали величезні квіти, що повільно розкривали пелюстки й обсипали гостей золотистим пилком.

Музика лунала звідусіль, хоча Айріс ніде не бачила музикантів.

Посеред зали кружляли пари. Над ними пурхали феї, залишаючи за собою довгі шлейфи різнокольорових іскор. Варто було комусь торкнутися цих іскор, як одяг на мить змінював колір або вкривався химерними візерунками.

Біля одного зі столиків молода жінка голосно скрикнула, коли її розкішне діамантове намисто раптом перетворилося на гірлянду з живих троянд.

— Поверни негайно! — обурилася вона, звертаючись до маленької феї, яка реготала над її головою.

— Поцілуй когось — і поверну!

Жінка, недовго думаючи, схопила за комір чоловіка поруч і поцілувала його.

Троянди миттєво зникли, а на її шиї знову засяяли діаманти.

— Ось це вже краще! — задоволено вигукнула фея.

Сабріна захоплено спостерігала за ними.

— Кристін, ти перевершила саму себе!

— Це ще не все, — пообіцяла господиня.

Вона повела дівчат углиб зали. Уздовж стін стояли столи з напоями й частуваннями. Над келихами здіймався кольоровий серпанок, а деякі десерти самі підлітали до гостей, щойно ті простягали руку. Айріс помітила невеличкий фонтан, із якого замість води струменіло ігристе вино.

Поруч фея з яскраво-зеленими крилами переконувала двох чоловіків скуштувати напій із кришталевої чаші.

— Лише один ковток! Обіцяю, ви не пошкодуєте!

— А що він робить? — поцікавився один із них.

— Допомагає говорити правду!

— Тоді точно ні!

— Боягуз! — вигукнула фея й полетіла шукати інших охочих.

— Кристін, — Айріс повернулася до подруги, — ти впевнена, що після сьогоднішнього вечора в тебе залишаться друзі?

— Залишаться найсміливіші.

— А решта?

— Завтра зроблять вигляд, що нічого не пам'ятають.

Сабріна засміялася.

Раптом музика змінилася. Весела мелодія поступилася місцем повільному, спокусливому ритму.

У центрі зали з'явилися кілька фей людського зросту. Їхні напівпрозорі крила розкривалися за спинами, немов величезні віяла, а легкі сукні з пелюсток ледь приховували тіла.