Розділ 27

Ранковий спокій маєтку Крісе порушив гучний вигук Сабріни.

— Мамо?!

Айріс, яка саме спускалася сходами, зупинилася.

У холі стояла Діона Крісе.

У світлій дорожній сукні, з акуратно вкладеним волоссям і легкою усмішкою на обличчі, вона виглядала напрочуд добре. Від колишньої блідості та втоми не залишилося й сліду. Щоки вкривав здоровий рум’янець, а очі сяяли.

Поруч із нею стояла Трікс, оточена кількома валізами.

— Нарешті! — вигукнула Сабріна, кидаючись матері в обійми. — Ви ж обіцяли повернутися ще три дні тому!

— Люба, ти так говориш, наче ми зникли на пів року.

— Вас не було майже місяць!

— І який чудовий місяць! — задоволено відповіла Діона, цілуючи доньку в чоло.

— Особливо останній тиждень, — додала Трікс. — Коли пані Діона вирішила, що ми неодмінно повинні відвідати ще одних родичів.

— Вони живуть зовсім неподалік.

Трікс виразно подивилася на Айріс.

— Три години левіаром. В один бік.

Айріс засміялася.

— Бачу, ви гарно відпочили.

Діона обернулася до неї.

— Айріс, люба!

Вона підійшла й міцно обійняла дівчину.

— Як же я скучила за вами всіма!

— І ми за вами. Ви чудово виглядаєте!

— А почуваюся ще краще. Уявляєш, я навіть піднімалася на пагорб біля маєтку моєї сестри. Сама, без жодної допомоги!

— І змусили мене підніматися разом із вами, — додала Трікс.

— Тобі корисно більше рухатися.

— Я весь місяць тільки й робила, що рухалася!

Діона розсміялася.

— Після стількох років, проведених між спальнею та вітальнею, я нарешті можу подорожувати. І не збираюся знову сидіти вдома лише тому, що всі звикли бачити мене хворою.

— Ніхто й не просить тебе сидіти вдома, мамо, — запевнила Сабріна.

— От і чудово. Бо я вже маю грандіозні плани. 

Трікс схопилася за голову.

— Тільки не кажіть, що нам знову доведеться пакувати валізи! Я ще від попередньої подорожі не оговталася!

— Поки що ні, люба.

— Фух! Я вже навіть за міс Філліс скучила! Хто б міг подумати, що мені бракуватиме її бурчання на кухні! 

Саме тоді в холі з’явився Кассій. Побачивши матір, він зупинився.

— Мамо?

Діона розвела руки.

— Іди сюди, мій хлопчику!

Кассій усміхнувся й обійняв її.

— Ти мала повернутися ще в понеділок.

— Невже ви всі вирішили зустрічати мене докорами?

— Ми хвилювалися.

— А я насолоджувалася життям. Відчуваєш різницю?

Кассій похитав головою, але усмішка не зникла з його обличчя.

— Головне, що ти добре почуваєшся.

— Чудово! І тепер, якщо ви не заперечуєте, я хотіла б поснідати. У дорозі ми майже нічого не їли.

— Майже? — перепитала Трікс. — А рибний пиріг, заради якого ми мусили зупинитися?

— Це не рахується.

— А ті тістечка? 

— Трікс, люба, ти збираєшся перелічити все, що я їла за останню добу?

— Якщо знадобиться.

Айріс і Сабріна не стримали сміху.

***

Після сніданку всі зібралися у вітальні.

Діона влаштувалася в улюбленому кріслі й розповідала про родичів, яких відвідала, коли до кімнати увійшла Кристін.

— Я чула, що наші мандрівниці нарешті повернулися!

— Кристін, люба! — зраділа Діона.

Вони обійнялися.

— Ви прекрасно виглядаєте!

— Дякую. Подорож пішла мені на користь.

— А я якраз принесла дещо, що допоможе вам остаточно забути про нудне домашнє життя.

Кристін дістала із сумочки кілька чорних конвертів із золотим тисненням і розклала їх на столі.

Сабріна відразу пожвавішала.

— Що це?

— Запрошення на новосілля.

— Ти нарешті закінчила облаштовувати будинок?

— Майже. Залишилося лише перевірити, чи витримає він моїх гостей.

Айріс взяла один із конвертів.

На чорній картці золотими літерами було написано:

«НІЧ БЕЗ ПРАВИЛ»

«Одягніть те, на що раніше не наважувалися. Решту залиште мені».

— Кристін, — Айріс підозріло поглянула на неї, — що саме ти задумала?

— Чудовий вечір.

Сабріна перечитала запрошення.

— «Ніч без правил»? Ти збираєшся святкувати новосілля чи влаштувати вечір, після якого всім буде соромно дивитися одне одному в очі?

— Одне іншому не заважає.

Діона засміялася.

— Ох, Кристін! Бачу, ти зовсім не змінилася.

— Сподіваюся, це комплімент.

— Безумовно.

Кристін простягнула їй окремий конверт.

— І ви, пані Діоно, обов’язково повинні прийти.

Діона поглянула на запрошення й весело розсміялася.

— Люба моя, я своє вже відгуляла!

— Не вірю.

— Повір. У молодості мені вистачило балів і прийомів на кілька життів.

— Тоді ви чудово знаєте, як поводитися на моїй вечірці.

— Саме тому й не піду, — пожартувала Діона. — Боюся, ще згадаю молодість.

— А що в цьому поганого?

— У моєму віці?

— Пані Діоно, тільки не кажіть, що ви збираєтеся прожити решту життя за в’язанням.

— А що, погане заняття?

— Жахливе. Особливо для жінки, яка щойно повернулася з подорожі й виглядає краще за половину моїх майбутніх гостей.

Діона розсміялася ще голосніше.

— Ти завжди вміла лестити.

— Я лише констатую факти.

— Мамо, ходімо! — підтримала її Сабріна. — Буде весело!

— Саме цього я й боюся.

— Отже, домовилися, — задоволено підсумувала Кристін. — Я чекатиму на вас.

— Кристін, я ж сказала…

— А я вас почула. І все одно чекатиму.

Кристін повернулася до решти.

— І запам’ятайте: жодних нудних суконь. Особливо від тебе, Айріс.

— Чому особливо від мене?

— Бо ти останнім часом поводишся так, ніби збираєшся піти в монастир.

Айріс скривилася.

— Дуже смішно.

— А що означає «без правил»? — знову поцікавилася Сабріна.