Розділ 26

Айріс прокинулася від того, що хтось міцно обіймав її за талію. Вона сонно поворухнулася, намагаючись влаштуватися зручніше, але чоловіча рука лише притиснула її ближче.

— Ще трохи, — пробурмотів знайомий голос біля її вуха.

Айріс розплющила очі. Кілька секунд вона дивилася на незнайому стіну навпроти, намагаючись зрозуміти, де перебуває.

А потім згадала.

Кассій. Його спальня. Поцілунки. Письмовий стіл. Софа біля каміна. Його ліжко. І ніч, яка, здавалося, ніяк не хотіла закінчуватися.

Вона повільно повернула голову.

Кассій спав поруч. Темне волосся безладно розсипалося по подушці, одна рука лежала на її талії.

Айріс обережно підняла край ковдри.

Чудово.

Вона була зовсім гола.

Отже, мені це не наснилося.

Учорашній вечір пригадувався уривками, але деякі моменти закарбувалися напрочуд виразно. Вино розв'язало їй язика й позбавило звичної обережності. Але вона не могла просто звинуватити в усьому алкоголь. Адже сама хотіла Кассія, першою цілувала його, дражнила й зовсім не бажала, щоб він зупинявся.

Вона також пам'ятала, як він перепитав, чи впевнена вона. І як без вагань відповіла, що так.

Яка ж дурепа!

Айріс потерла обличчя долонями.

Кассій був одружений. І найгірше — вона чудово знала про це ще вчора.

Обережно відвівши руку Кассія зі своєї талії, Айріс вибралася з ліжка. Кассій невдоволено щось пробурмотів, але не прокинувся.

Вона швидко озирнулася.

Де мої речі?

Туфлі знайшлися біля каміна. А ось сукню вона помітила не відразу. Та висіла на спинці крісла біля письмового столу.

Айріс зняла її зі спинки крісла й оглянула.

— Та щоб тебе, Кассію…

Тканина була розірвана майже до стегна. Вона спробувала прикласти сукню до себе, але відразу зрозуміла, що в такому вигляді навіть за двері спальні не вийде.

Десять суконь, кажеш?

Айріс сердито зім’яла тканину й відкинула її вбік.

— Краще б ти купив собі трохи здорового глузду!

— Я все чув.

Вона різко обернулася.

Кассій лежав на боці, підперши голову рукою, й дивився на неї з усмішкою.

— Ти давно прокинувся?!

— Достатньо, щоб почути твої судження про мій здоровий глузд.

— Чудово! Тоді міг би допомогти знайти мої речі!

Він перевів погляд на сукню.

— Здається, ти вже знайшла.

— Оце?! — Айріс підняла з підлоги пошкоджену тканину. — Ти називаєш це сукнею?!

— Учора називав.

— Кассію!

Він розсміявся.

— Я ж обіцяв купити тобі десять.

Айріс проігнорувала його слова. Вона відвернулася й почала шукати, чим можна прикритися. На письмовому столі лежала біла сорочка Кассія. Айріс схопила її, швидко накинула на себе й застебнула ґудзики. Сорочка була їй завеликою й сягала майже до колін.

Хоч так.

Вона взяла туфлі й сукню та рушила до дверей.

— Айріс, перестань метушитися й поговори зі мною.

— Про що, пане Крісе? — Вона різко обернулася. — Про те, як чудово ми провели ніч? Чи про те, що ви одружені?

Кассій насупився.

— Пане Крісе?

— А що вас дивує?

— Учора ти називала мене інакше.

— Учора я взагалі наговорила багато дурниць!

Кассій відкинув ковдру, підвівся й натягнув штани.

— Що відбувається?

— Нічого. Я повертаюся до своєї кімнати.

— Навіть не поговоривши?

— А про що нам говорити?!

Він підійшов до неї.

— Айріс, ти шкодуєш?

Вона міцніше стиснула сукню. Запитання застало її зненацька.

Шкодує? Про що саме? Про те, що піддалася власним бажанням тієї ночі? Чи про те, що тепер не знала, як дивитися йому в очі? Спогади про його обійми досі викликали в ній хвилювання. Але це нічого не змінювало.

— Це була помилка.

Кассій похмурнів.

— Не називай це помилкою. Ми обоє цього хотіли.

— Хотіти й мати право — різні речі!

— Я знаю.

— Тоді чому дозволив цьому статися?!

— Ми випили більше, ніж варто було, — визнав він. — Але я не збираюся виправдовувати цим усе, що сталося. І тим більше вдавати, ніби ти для мене нічого не означаєш.

Айріс відвернулася.

— У тебе є дружина, Кассію!

— Ти знала про Софію ще вчора.

— Знала! І саме тому мала піти!

— Я теж мав зупинитися й подумати про наслідки.

Вона здивовано глянула на нього, не очікуючи такої відповіді.

— Але ж я сама… — Айріс затнулася. — Цілувала тебе, дражнила, а потім ще й… Боги, навіщо я взагалі це згадую?!

— Айріс…

— Не треба! Я й без вас чудово розумію, яку дурницю вчинила!

— Я не звинувачую тебе.

— А я себе звинувачую! І тебе також!

Кассій провів рукою по волоссю.

— Принаймні в цьому ми зійшлися. Я теж несу відповідальність за минулу ніч.

— Тоді чому ти такий спокійний?!

— Бо криками ми нічого не виправимо.

— А я, між іншим, не кричу!

— Ти вирішила сперечатися з кожним моїм словом?

— Якщо знадобиться!

На мить між ними запала тиша.

— Я не збираюся бути вашою коханкою, — твердо сказала вона.

Кассій стиснув щелепи.

— Ти справді думаєш, що я хочу зробити тебе своєю коханкою? Я хочу бути з тобою, Айріс.

Айріс рішуче замотала головою.

— Ні, ні й ще раз ні! Ти не можеш.

— Я сам вирішуватиму, що можу, а чого ні.

— А як же твоя Софія?!

— Я розберуся зі своїм шлюбом.

— Як зручно!

— Що ти хочеш цим сказати?

— Учора ти був одруженим чоловіком. Сьогодні прокинулися таким самим! А тепер заявляєш, що просто розберешся зі своїм шлюбом!

— Ти справді думаєш, що я почав замислюватися про це лише сьогодні?

— Я більше нічого не хочу чути! І тим більше твоїх пояснень!

Кассій заплющив очі й потер перенісся.

— Яка ж ти нестерпна жінка…