Розділ 24

Кассій зачинив за собою двері спальні й притулився до них спиною. Провів долонею по обличчю, намагаючись відігнати думки про Айріс.

Останні кілька днів були морально виснажливими. І річ була зовсім не в подіях в Ерні чи справах Ради Арка, яких за час його відсутності лише побільшало.

У всьому була винна одна вперта жінка. 

Він зняв піджак і перекинув його через спинку крісла. Потім зупинився. Погляд мимоволі опустився на праву ногу. Кассій повільно зробив кілька кроків кімнатою.

Жодного болю. Жодного звичного напруження, яке супроводжувало кожен його рух протягом останніх років.

Він навіть не помічав, наскільки звик до кульгавості, доки вона не зникла.

Стільки років. Стільки цілителів. Стільки марних спроб.

Він опустився в крісло й задумливо потер підборіддя.

Хто ж ти така?

Запитання, яке він поставив їй того вечора, ніяк не виходило з голови.

Звичайна дівчина не могла володіти такою магією. Принаймні Кассій ніколи не чув, щоб хтось був здатен на подібне.

Він зручно влаштувався на канапі, дозволивши собі на мить розслабитися. Спогади про ту жахливу ніч знову підступили, але Кассій рішуче відігнав їх.

Айріс була жива. Здорова. І вже завтра, найімовірніше, знову знайде спосіб довести його до сказу.

Він підвівся й підійшов до столика, на якому стояв графин із бренді. Кассій налив собі трохи напою й зробив ковток, відчуваючи, як приємне тепло розливається грудьми.

За ці дні він майже не повертався думками до лабіринту і Джерела Долі. Події в Ерні, отруєння, стан Айріс — усе це відсунуло інші питання на другий план.

Але тепер, коли безпосередня небезпека минула, вони повернулися.

Чому Джерело показало мені Аларію?

Він поставив келих на стіл і присів на його край. Кассій провів пальцями по браслету Мае на зап’ясті, а тоді активував його.

Якщо хтось і міг допомогти йому зрозуміти побачене, то лише вона.

— Елліс, — покликав він сивілу. 

Поверхня браслета Мае ледь засвітилася, і за мить навпроти Кассія виник напівпрозорий образ Елліс. Сивіла сиділа в кріслі, недбало загорнувшись у шовковий халат. Вона ліниво підвела очі й, упізнавши його, невдоволено вигнула брову. 

— Сподіваюся, ти помираєш, — замість привітання промовила вона.

— Розчарую тебе. Уже ні.

— Яка прикрість. А я вже майже зраділа, що нарешті позбудуся твоїх нічних розмов.

— Ти завжди така привітна? — Кассій глузливо всміхнувся, знову взяв келих зі столу й відпив трохи бренді.

— Лише з тими, хто не знає, що нормальні люди вночі сплять.

— Ти не людина.

— А ти, бачу, вирішив перевірити, наскільки далеко сягає моє терпіння.

— Мені потрібно з тобою серйозно поговорити.

— Неймовірно. А я вже подумала, що ти викликав мене, аби побажати на добраніч. — Елліс недбало відкинула за плече пасмо лілового волосся, а її золотаві очі пустотливо зблиснули. — Що цього разу? 

— Джерело Долі.

Елліс замовкла. Її грайливий вираз обличчя змінився настороженістю.

— О! А ось це вже цікавіше.

Кассій підійшов до вікна.

— Я був там кілька днів тому.

— І вирішив розповісти мені лише зараз? 

— Мав інші справи.

— Звісно. Що може бути важливішим за Джерело Долі? Хіба що та загадкова панянка, через яку ти останнім часом втрачаєш спокій. 

— До чого тут Айріс?

— А я хіба сказала, що це Айріс? — невинно поцікавилася Елліс.

— Ти невиправна.

— Знаю. А тепер розповідай, поки я не вирішила повернутися до сну.

Кассій сперся плечем об віконну раму й замислено покрутив келих у руці.

— Ми з Айріс натрапили на Джерело Долі випадково.

— Ви з цією фріє разом знайшли Джерело? — приголомшено перепитала сивіла, різко випроставшись у кріслі. Вона на мить замислилася, а тоді в її очах спалахнула цікавість. — Продовжуй.

— Воно почало показувати образи. Спочатку я не зовсім розумів, що бачу. А потім… — Кассій міцніше стиснув келих. — Я побачив Аларію.

— Ту саму Аларію? — перепитала вона.

— Про скількох Аларій я тобі розповідав?

— З твоїм талантом ускладнювати собі життя я вже ні в чому не впевнена.

— Елліс.

— Гаразд. Що саме було у воді?

Кассій навмисне відвернувся від сивіли, не бажаючи, щоб вона прочитала щось зайве на його обличчі.

— Такою, якою пам'ятаю. Її обличчя, волосся… Усе. Ніби минуло не більше п'яти рокыв, а лише кілька днів.

Кассій провів рукою по темному волоссю.

— Я не розумію, навіщо Джерело показало мені її. Минуло стільки років. Я думав, що вже…

— Що вже залишив її в минулому? — закінчила Елліс.

— Щось на кшталт того.

Елліс підвелася з крісла й підійшла ближче. Зупинившись навпроти Кассія, вона пильно подивилася йому в очі й упевнено запитала:

— Кассію, скажи мені одну річ. Ти досі вважаєш Аларію мертвою?

Кассій здивовано звів брови. Впевненість, із якою Елліс поставила запитання, застала його зненацька. 

— А хіба в мене є причини думати інакше?

— Тепер є. Джерело Долі не показує мертвих.

— Що? — Кассій стрімко ступив до неї, зупинившись майже впритул до сивіли. Його погляд впився в обличчя Елліс. Він не міг повірити в те, що щойно сказала вона. 

— Ти чудово мене почув. Джерело не показує тих, кого вже немає серед живих, Кассію.

— Отже, вона жива? — Його голос пролунав тихіше, ніж він очікував.

— Я сказала тобі те, що знаю про Джерело.

Кассій стиснув щелепи.

— Елліс, я більше п'яти років вважав її мертвою. А ти зараз кажеш мені, що…

— Що Джерело Долі не показує мертвих, — твердо перебила вона. — І жодного слова більше.

Він замовк.

Десь глибоко всередині ворухнулося почуття, якого він давно не відчував.

Надія.

Небезпечна. Майже забута.

— Я знайду її, — нарешті промовив він.