Розділ 23

До маєтку Крісе Айріс із Сабріною повернулися пізно ввечері наступного дня.

Вони вирішили не поспішати додому й провести в Ліорені ще один день, насолоджуючись останніми годинами відпочинку. Лише надвечір компанія вирушила до порталу. Перехід минув без пригод. Сабріна все ще захоплено згадувала найяскравіші моменти подорожі, Адріан раз у раз піддражнював її, Кесо підтримував розмову, а Айріс переважно слухала, час від часу долучаючись до жартів.

Адріан і Кесо провели дівчат до самого маєтку, допомігши донести валізи до входу. На порозі їх уже зустріли слуги, які забрали багаж і віднесли до кімнат.

Ще трохи поговоривши та побажавши одне одному на добраніч, друзі попрощалися. Адріан і Кесо вирушили додому, а Айріс із Сабріною зайшли до маєтку.

Айріс втомилася. Вона мимоволі торкнулася амулета на шиї. Камінь під її пальцями змінив колір із червоного на фіолетовий.

— Айріс, ти мене слухаєш? — озвалася Сабріна.

— Що? — розгублено перепитала вона.

— Я запитую, чи підеш ти завтра зі мною до міста.

— Завтра? Сабріно, давай вирішимо вранці. Я справді трохи втомилася.

— Добре, — погодилася дівчина. — Тоді на добраніч!

Вони розійшлися біля сходів.

Айріс піднялася до своєї кімнати. Вона переодягнулася, розчесала волосся й лягла, але за якийсь час зрозуміла, що лише марно перевертається з боку на бік. Зрештою відкинула ковдру.

Чудово. Тепер ще й заснути не можу.

Вона накинула легкий халат і вийшла в коридор.

У маєтку панувала тиша. Більшість слуг уже завершила роботу, майже всі розійшлися по спальнях.

Айріс вирішила спуститися до бібліотеки. Можливо, кілька сторінок якоїсь нудної книги нарешті допоможуть їй заснути. У бібліотеці горіло лише кілька магічних світильників.

Айріс обрала книгу з найближчої полиці, влаштувалася в кріслі біля столу й розгорнула її навмання.

Минуло близько пів години.

Вона саме дочитувала черговий абзац, коли повітря посеред кімнати раптом здригнулося. Айріс підвела голову. Простір перед книжковими шафами спалахнув, утворюючи знайоме мерехтливе коло.

Портал?

Світіння стало яскравішим, і наступної миті з нього ступив Кассій.  Він зробив лише кілька кроків, перш ніж похитнувся й ухопився рукою за край столу.

Портал за його спиною згас.  

Айріс помітила кров. Темна тканина його штанів промокла майже до коліна. Кров стікала по нозі, залишаючи на підлозі нерівні плями.

— Що за…

Вона кинулася до нього.

— Кассію?!

Кассій спробував випростатися.

— Айріс, не треба. Я…

— Сядь! — різко звеліла вона, ледве стримуючи хвилювання.

Він здивовано глянув на неї.

— Кассію, якщо ти зараз же не сядеш, клянуся, я сама тебе посаджу!

Він хотів щось відповісти, але раптом зблід і міцніше стиснув край столу.

Айріс негайно підхопила його під руку, не дозволяючи втратити рівновагу.

— Прошу, не роби різких рухів, — її голос помітно пом’якшав. 

Вона допомогла йому дістатися найближчого крісла. Кассій важко опустився в нього, відкинувся на спинку й на мить заплющив очі.

— Дідько… — процідив він крізь зуби, коли ногу пронизав черговий напад болю.

Айріс опустилася перед ним навколішки. Не гаючи часу, вона схопила закривавлену тканину обома руками й різко розірвала штанину, оголюючи рану. 

— Айріс! — Кассій скривився від болю. — Можна було обережніше.

— Можна було не повертатися додому в такому стані!

Вона вже хотіла оглянути рану, але від побаченого в неї похололо всередині. Під шкірою проступали тонкі темні прожилки. Вони розходилися від місця поранення, повільно підіймаючись угору.

Ні…

Айріс нахилилася ближче, вдивляючись у темні лінії. Вона надто добре знала, що означає їхня поява.

Берацимола.

Одна з найнебезпечніших отрут для одиниць, із якими їй коли-небудь доводилося мати справу. Поруч зі свіжим ураженням вона помітила інші сліди. Давні. Ледь помітні, проте надто характерні, щоб сплутати їх зі звичайними шрамами.

Айріс придивилася уважніше, і її охопив справжній жах.

Це була та сама отрута.

Старе отруєння…

Її погляд знову опустився на його ногу.

І раптом усе стало на свої місця. Його кульгавість. Біль, який він роками приховував. 

— Кассію, — тихо промовила вона. — Тебе вже труїли берацимолою?

Він розплющив очі. Кілька секунд дивився на неї, немов вирішуючи, чи варто відповідати.

— Так.

Айріс відчула, як усередині наростає паніка.

— І тепер ти вирішив отримати другу дозу?!

— Схоже на те.

— Схоже?! — Вона ледве стримувалася, щоб не закричати. — Ти хоч розумієш, що це означає?

— Розумію.

— Тоді чому сидиш тут і поводишся так, ніби просто подряпався?!

Кассій спробував усміхнутися.

— Навіщо мені хвилюватися, якщо ти чудово справляєшся за нас обох? — спробував пожартувати він через біль. 

— Ти можеш померти, Кассію!

Айріс знову подивилася на його ногу.

Темні прожилки вже дісталися вище коліна.

Надто швидко.

Вона знала, що станеться, коли отрута пошириться далі. І знала, що за цей час звичайний цілитель може навіть не встигнути дістатися сюди. 

— Потрібно покликати когось, — промовив Кассій, помітивши розгублений вираз її обличчя.

— Ні! — заперечила вона.

— Айріс…

— Немає часу.

Вона піднесла долоні до його пораненої ноги, але зупинилася за кілька сантиметрів від шкіри.

Не роби цього.

Стільки років вона приховувала свій дар. 

А тепер усе могло зруйнуватися за одну ніч.

Кассій із зусиллям нахилився ближче до її обличчя. У його погляді змішалися біль і розгубленість.

— Айріс, що ти робиш?

Вона не відповіла. Вона заплющила очі на коротку мить.

Прокляття, Кассію.