Розділ 22

Останній день відпочинку в Ліорені обіцяв бути не менш насиченим за попередні.

Після обіду на одній із центральних площ міста мала відбутися вистава просто неба. Сабріна дізналася про неї ще напередодні й від самого ранку наполягала, що вони неодмінно повинні її побачити.

Кассій не поділяв захоплення сестри, проте сперечатися не став. Завтра вони поверталися додому, тож нехай хоча б сьогодні вона насолодиться відпочинком.

— Сподіваюся, цього разу обійдеться без пригод, — зауважив він, коли вони наблизилися до площі.

— Кассію, ти говориш так, ніби ми щодня наражаємо тебе на смертельну небезпеку, — озвався Адріан.

— За останні два дні я мав достатньо підстав так вважати.

— Невже ти досі згадуєш свої черевики? — поцікавилася Айріс.

— Ні, — незворушно відповів він. — Вирішив залишити цю трагедію в минулому.

— Оце правильний настрій! — схвалив Адріан. — Ще трохи, і ти навчишся відпочивати.

Площа вже була заповнена людьми. Перед невеликим дерев'яним помостом розставили кілька рядів лав, а навколо зібралися торговці з напоями та солодощами. Музиканти налаштовували інструменти, поки актори в яскравих костюмах готувалися до виступу.

— Ходімо ближче! — запропонувала Сабріна.

Айріс рушила за нею, але Кесо випередив дівчат і притримав для них місця в другому ряду.

— Айріс, сідай тут. Звідси буде добре видно сцену.

— Дякую, Кесо.

Вона влаштувалася на лаві, а він сів праворуч від неї.

Кассій підійшов слідом і помітив, що місце поруч з Айріс уже зайняте.

Адріан помітив це одразу.

— Щось не так? — тихо поцікавився він.

— Ні.

— Дивно. А вигляд у тебе такий, ніби хтось щойно зайняв твоє місце.

— Адріане…

— Мовчу, мовчу.

Адріан влаштувався поруч із ним, не приховуючи веселощів.

Невдовзі розпочалася вистава.

Айріс захоплено стежила за акторами й разом з іншими глядачами сміялася з особливо дотепних реплік.

Кесо нахилився до неї.

— Тобі подобається?

— Дуже! Я навіть не очікувала, що буде настільки цікаво.

— Тоді добре, що ми прийшли.

Незабаром повз лави пройшов торговець напоями. Кесо поцікавився, чого бажає Айріс, й купив їй склянку прохолодного фруктового соку.

— Дякую, — промовила вона, приймаючи склянку з його рук. — Ти сьогодні такий уважний. 

— Хіба лише сьогодні?

— Ні, звісно, — відповіла вона з усмішкою.

Кассій, який сидів трохи позаду, повільно схрестив руки на грудях і міцно стиснув щелепи.

Адріан скосив на нього очі.

— Кассію.

— Що? — різко кинув він другові, навіть не намагаючись приховати роздратування.

— Ти або почни дихати спокійніше, або відійди трохи далі.

— Навіщо?

— Боюся, ще трохи — і в тебе з вух піде дим. А я не хотів би пропустити виставу через пожежу.

Кассій повернув до нього голову, кинувши на друга лютий погляд.

— Тобі зовсім нічим зайнятися?

— Узагалі-то я намагаюся дивитися виставу. Але ти зараз значно цікавіший за акторів.

— Тоді дивися на сцену.

Адріан прикрив рота долонею, намагаючись приховати сміх. Проте, помітивши вираз обличчя друга, не втримався від чергового жарту.

— Ти ж розумієш, що Кесо просто придбав їй сік?

— Я бачив, — процідив Кассій крізь зуби.

— Чудово. А то за твоїм обличчям можна подумати, що він щойно попросив її руки.

— Адріане, замовкни.

— Як скажеш, — слухняно відгукнувся той, піднявши долоні на знак капітуляції.

Та за хвилину усе ж додав:

— Хоча, якщо тебе це так непокоїть, можеш наступного разу купити їй два соки.

— Ти сьогодні надзвичайно балакучий. — невдоволено відрізав Кассій. 

— А ти надзвичайно ревнивий.

— Я не ревную. 

— Звісно, ні, — надто охоче погодився Адріан, але хитрий блиск у його зелених очах свідчив про протилежне.

Кассій зміряв його таким поглядом, що Адріан нарешті вирішив замовкнути. Принаймні на найближчі кілька хвилин.

Вистава завершилася гучними оплесками. Актори кілька разів виходили вклонитися, поки музиканти грали веселу мелодію.

— Це було неймовірно! — захоплено вигукнула Сабріна, коли вони нарешті вибралися з натовпу. — Особливо остання сцена!

— Мені більше сподобалося, як головний герой намагався втекти від власної нареченої, — зауважив Адріан.

— Звісно, тобі сподобалося саме це, — похитала головою Сабріна.

— А що? Розумний чоловік. Одразу зрозумів, що на нього чекає.

— А мені сподобалося все. — сказала Айріс. — Шкода, що вистава так швидко закінчилася.

— Наступного разу знайдемо щось довше, — пообіцяв Кесо.

Кассій мимоволі глянув на друга.

Наступного разу?

Від цих двох слів настрій у нього знову зіпсувався.

— Пропоную десь поїсти, — озвався Адріан. — Бо якщо ми зараз не знайдемо пристойного закладу, я почну відбирати їжу в перехожих.

— Ти ж обідав! — докірливо нагадала Сабріна. 

— Це було давно.

— Дві години тому!

— Саме так. Ціла вічність.

— Я знаю одне місце неподалік, — озвався Кесо. — Невеликий сімейний заклад. Там чудово готують.

— Тоді чого ми чекаємо? — пожвавішав Адріан.

Заклад розташовувався на тихій вуличці, трохи осторонь від галасливої площі.

Будівля з кам’яними стінами й дерев’яними віконницями майже губилася серед сусідніх будинків. Біля входу стояли горщики з квітами, а над дверима висіла скромна вивіска. Усередині панував затишок: дерев’яні столи, полиці з глиняним посудом, свіжі квіти у вазах. З кухні долинали апетитні пахощі, а десь за стіною лунав жіночий сміх.

Їх зустріла привітна жінка середніх років, яка одразу провела компанію до великого столу біля вікна.

— Як тут затишно, — мовила Айріс, озираючись.

— Казав же, що тобі сподобається, — відповів Кесо, відсуваючи для неї стілець.