Розділ 21

До виходу з лабіринту вони дісталися не одразу. Айріс уже встигла кілька разів посперечатися з Кассієм щодо напрямку, двічі запропонувати повернути назад і остаточно переконатися, що жоден із них не має найменшого уявлення, куди йде. Тому, коли попереду нарешті з’явилися знайомі кам’яні колони, вона полегшено видихнула.

— Нарешті! Ще трохи, і я б почала підозрювати, що цей лабіринт вирішив залишити нас собі.

— Сумніваюся, що він витримав би тебе довше одного дня, — відповів Кассій.

— А вас, певно, випустив би першим. Заради власного спокою.

Він глянув на неї.

— Бачу, ти вже оговталася.

— Від чого?

— Від нашої захопливої прогулянки.

— Якщо ви називаєте це захопливою прогулянкою, боюся навіть уявити, як проводите відпустку.

Кассій нічого не відповів.

І саме це здивувало її найбільше. Зазвичай він не пропускав нагоди залишити за собою останнє слово.

За колонами, неподалік від входу, Айріс помітила знайомі постаті. Сабріна сиділа на кам’яній лаві, Адріан стояв поруч, а Кесо, прихилившись плечем до дерева, щось їм розповідав.

Першою їх побачила Сабріна.

— Айріс!

Вона схопилася з місця.

— Ну нарешті! Де вас носило?

— Там само, де й усіх інших, — відповіла Айріс, підходячи ближче. — У лабіринті, який, до речі, я більше ніколи не відвідаю.

Адріан перевів погляд на Кассія. На мить він завмер, оглядаючи друга з голови до ніг, а тоді вибухнув реготом.

— Кассію! Та що з тобою сталося?!

Сабріна обернулася до брата й теж не втрималася від сміху. Навіть Кесо, помітивши його мокре волосся та сорочку, засміявся.

— Я щось пропустив? — поцікавився Адріан. — Ти вирішив скупатися, не роздягаючись?

— Дуже смішно, — відповів Кассій.

— Ні, зачекай! — Адріан усе ще сміявся. — Ти ж пішов шукати Айріс! Як тобі вдалося повернутися в такому вигляді?

Айріс притиснула долоню до губ, але, побачивши вираз обличчя Адріана, знову не витримала.

— Це все Джерело Долі, — пояснила вона крізь сміх.

— Джерело Долі?! — перепитала Сабріна.

— Так. Я лише торкнулася води, а воно чомусь вирішило помити пана Кассія.

Адріан вибухнув новим нападом сміху.

— Помити?!

— Саме так, — цілком серйозно підтвердила Айріс. — Причому дуже ретельно.

— Неймовірно! — Адріан витер куточок ока. — Стільки років знаю цього чоловіка, але навіть уявити не міг, що сама доля одного дня вирішить його омити! 

— Адріане, — промовив Кассій.

— Що?

— Ще слово — і наступним купатимешся ти.

— О! — Адріан підняв руки. — А ось і наш Кассій! Бачу, водні процедури анітрохи не пом’якшили твого характеру. 

Сабріна знову розсміялася, а Кесо відвернувся, приховуючи усмішку.

Кассій повільно повернув голову до Айріс.

— Тобі сьогодні особливо весело, чи не так?

— А хіба можна залишатися серйозною, коли ви самі даєте стільки приводів для сміху? — невинно відповіла Айріс. 

— Айріс…

— Усе! Обіцяю більше не згадувати про вашу невелику пригоду. Принаймні сьогодні.

Адріан навіть не намагався приховати свого задоволення від того, як легко Айріс вдавалося дражнити його друга. 

Кесо поглянув на Кассія.

— Ви довго.

— Зате повернулися, — відповів той.

— Ми вже збиралися вирушати на ваші пошуки, — повідомив Адріан. — Щоправда, ніяк не могли вирішити, хто погодиться знову зайти всередину.

— Ти, звісно, одразу відмовився? — запитала Айріс.

— Я? Ніколи. Просто вважав, що краще дочекатися, поки лабіринт сам від вас утомиться.

— І це ти називаєш готовністю прийти на допомогу? — зауважив Кассій.

— Звісно! Я ж вас дочекався! — Адріан задоволено повернувся до Сабріни. — А ти казала, що твій брат сьогодні не в настрої.

Сабріна засміялася.

Коли жарти нарешті стихли, вона з цікавістю повернулася до Айріс.

— А тобі Джерело хоч щось показало?

— Нікого. Зате твій брат сьогодні отримав незабутні враження, — відповіла Айріс. 

— А от мені дещо показало, — несподівано озвався Кесо.

Айріс здивовано повернулася до нього.

— Ти теж знайшов Джерело Долі?

— Так. І дещо побачив.

— Що?! — вигукнула Сабріна. — Кесо, ти ж нічого не сказав!

— Я саме збирався.

— Зачекай, — втрутився Адріан. — Ти хочеш сказати, що вдруге прийшов до цього лабіринту, знову заблукав і цього разу випадково знайшов Джерело?

— Саме так.

— Неймовірно. Можливо, тобі варто частіше губитися.

— Боюся, наступного разу мені так не пощастить, — усміхнувся Кесо.

— Тоді розкажи, що ти побачив! — Сабріна нетерпляче подалася вперед.

Кесо на мить замислився.

— Дещо несподіване… — Він замовк, явно не збираючись продовжувати.

— Кесо! — обурилася Сабріна. — Ти не можеш заінтригувати нас і на цьому зупинитися!

Він усміхнувся.

— А що ти хочеш почути?

— Усе!

— Боюся, це надто довга історія.

— Тоді хоча б скажи, чи справді воно показує долю.

Кесо відвів погляд у бік лабіринту.

— Не знаю, Сабріно. Можливо, кожному воно показує щось своє.

— А тобі що показало? — не вгамовувалася Сабріна. Решта теж уважно чекали на відповідь.

— Відповідь на запитання, яке, як мені здавалося, я давно залишив у минулому.

Айріс уважно подивилася на нього. Він говорив спокійно, але щось у його голосі змусило її насторожитися. Здавалося, побачене схвилювало Кесо значно більше, ніж він хотів показати.

— І ти радий, що отримав цю відповідь? — запитала Айріс.

Кесо ледь усміхнувся.

— Ще не вирішив.

— Тепер мені ще цікавіше! — заявила Сабріна.

— А мені здається, — втрутився Адріан, — що наш дорогий Кесо сьогодні став ще загадковішим, ніж зазвичай.

— Це нескладно, коли поруч із тобою людина, яка озвучує кожну свою думку, — зауважив Кассій.