Розділ 16

До маєтку Крісе вони з Сабріною повернулися далеко за північ. Айріс страшенно втомилася. Ноги гули після танців, а єдине, чого їй хотілося, — якнайшвидше зняти сукню й упасти в ліжко.

У спальні панував напівморок. Крізь незапнуті штори проникало бліде місячне світло, ледь освітлюючи простір біля вікна. Зачинивши за собою двері, Айріс потягнулася до світильника.

— Не треба.

Вона завмерла.

Голос пролунав із напівтемряви. Низький. Знайомий.

— Пане Кассію? — розгублено видихнула Айріс.

Вона ледве встигла розгледіти його силует біля вікна. Кассій різко відштовхнувся від стіни й за кілька швидких кроків опинився перед нею.

Айріс не встигла нічого додати.

Його долоня лягла їй на талію, а перев’язаною рукою він уперся у двері поруч із її головою. За мить вона вже стояла, притиснута спиною до дверей.

Лише тепер Айріс помітила білу пов’язку. 

— Що ви…

— Мовчи.

У його голосі було стільки стримуваної люті, що Айріс завмерла.

Він важко дихав.

Зазвичай Кассій здавався до неможливості спокійним. Навіть коли злився, у ньому залишалася та холодна стриманість, яка часом дратувала більше за саму злість.

Зараз її не було.

Пальці на її талії стиснулися сильніше. Кассій опустив очі на власну руку, а тоді знову подивився на неї. На його обличчі сіпнувся м’яз.

— Три танці.

Айріс здивувалася.

— Ти танцювала з ним тричі.

Він рахував?

— І що з того?

Кассій різко видихнув. Його долоня ковзнула по її талії й зупинилася на тому самому місці.

— А потім він торкався тебе тут.

— Ви ревнуєте?

Кассій похмурнів.

— Не вигадуй.

— Тоді заберіть від мене руки.

Він не відпустив. Навпаки — притиснув її до дверей ще сильніше, майже не залишивши між ними відстані.

Айріс сердито підняла на нього очі.

— Ви зовсім збожеволіли?

Можливо.

Кассій і сам уже не був упевнений, що з ним відбувається.

Саме тому він зник із прийому. Ще кілька хвилин спостерігати за тим, як Кесо торкається Айріс, — і він уже не відповідав би за власні вчинки.

Перед очима досі стояла одна й та сама картина: Айріс сміється в обіймах Кесо, той нахиляється до її вуха, торкається талії, притягує ближче. Від одного спогаду всередині знову спалахувала лють. Вона розтікалася тілом, пекла зсередини, не даючи ні заспокоїтися, ні думати про щось інше.

І найгірше — Кассій не розумів, чому саме ця дівчина мала над ним таку владу.

Він свідомо прийшов до її кімнати, сподіваючись нарешті розібратися у власних почуттях. Та тепер, стоячи так близько до Айріс, усвідомлював лише одне: стриманість, яку він роками виховував у собі, знову давала тріщину.

Кассій повільно провів великим пальцем по її нижній губі.

Айріс завмерла, приголомшена такою нахабністю.

— Що ти приховуєш від мене, Айріс?

Вона нічого не відповіла.

— Я відчуваю, що ти мені брешеш.

Айріс сердито глянула на нього, але промовчала.

— Я дізнаюся, хто ти насправді. Дізнаюся, які таємниці ти приховуєш. — Кассій нахилився ближче. — І чому поруч із тобою я втрачаю контроль над собою.

Айріс хотіла відповісти, але він заговорив знову:

— І ще дещо, Айріс…

Його увага на мить зупинилася на її губах.

— Повторюся: я завжди отримую те, чого хочу. І нікому ще не вдавалося мене зупинити.

Айріс уперлася долонями йому в груди й спробувала відштовхнути. Кассій навіть не похитнувся. Навпаки — притиснув її ще сильніше, так, що її груди торкнулися його грудей.

— Відпустіть мене.

— Ні.

— Ви справді збожеволіли.

— Можливо, — несподівано спокійно відповів Кассій. — Але є дещо, у чому я вже не сумніваюся.

Айріс насторожилася.

— І що ж?

Він затримав погляд на її губах.

— Я хочу тебе сильніше, ніж варто було б.

Кассій схопив її за підборіддя, змусив підняти голову й поцілував.

Від несподіванки Айріс тихо скрикнула й на мить завмерла, але швидко отямилася. Вона вперлася долонями йому в груди, намагаючись відштовхнути, та він навіть не послабив хватки.

Його поцілунок ставав дедалі наполегливішим, попри її опір. Зрозумівши, що інакше не вирветься, Айріс різко вкусила його за нижню губу.

Кассій відсахнувся, і вона скористалася цією миттю. Стиснувши кулак, Айріс з усієї сили вдарила його просто в губу.

Він відступив на пів кроку. На розбитій губі виступила кров.

У кімнаті запала тиша. Айріс важко дихала, досі стискаючи кулак, а Кассій повільно стер кров великим пальцем. Побачивши червону смугу на пальці, він завмер. А коли знову глянув на Айріс, у його очах промайнуло щось схоже на впізнавання.

— Цікаво… — тихо промовив Кассій. — Тепер ти мені декого дуже нагадуєш.

Айріс було байдуже на його слова. Вона досі тремтіла від злості й ледве стримувалася, щоб не вдарити його знову.

— Геть.

Кассій ледь звів брову, але промовчав.

— Забирайтеся з моєї кімнати!

Він навіть не поворухнувся.

— Ви з’явилися в моїй кімнаті посеред ночі, притиснули мене до дверей, поцілували проти моєї волі й тепер поводитеся так, ніби нічого не сталося!

Кассій мовчав, проте вираз його обличчя змінився.

Розпатлане волосся, розчервонілі від злості щоки, міцно стиснутий кулак… Схоже, її обурення викликало в нього зовсім не ту реакцію, на яку вона розраховувала.

— Тож ідіть, — відрізала Айріс. — Зараз.

Кассій кілька секунд мовчав. Айріс уже сподівалася, що він нарешті піде, але чоловік несподівано простягнув руку й прибрав пасмо волосся з її обличчя. Він нахилився, на мить вдихнув аромат її волосся й ледь торкнувся губами її вуха.

— Добраніч, Айріс.

Вона сердито відсахнулася, але Кассій уже відчинив двері й вийшов.
 

***
Кассій залишив маєток рано-вранці, навіть не спустившись до сніданку.