Розділ 15

Маєток родини Ріддерк з’явився попереду ще до того, як левіар почав сповільнюватися.

Величезний будинок із чорного каменю височів серед садів. У вечірньому світлі темний фасад здавався ще похмурішим, але десятки освітлених вікон пом’якшували його суворість, розливаючи навколо тепле золотаве сяйво.

Перед головним входом один за одним зупинялися левіари, привозячи все нових гостей. На широких кам’яних сходах їх зустрічали слуги, а з розчинених дверей долинали музика й приглушений гул голосів.

Кесо безперечно применшив масштаби свого «невеликого прийому».

— І це він називає невеликим? — промовила Айріс.

Сабріна визирнула назовні.

— Схоже, у Кесо дещо інше уявлення про слово «невеликий».

Левіар плавно зупинився біля підніжжя широких сходів. Сабріна вийшла першою, Айріс рушила слідом за нею.

Вбрання для сьогоднішнього вечора обирала Кристін, заявивши, що жодній із них не довірить такої відповідальної справи.

Для Сабріни вона обрала ніжно-рожеву сукню з легкою спідницею та тонкою вишивкою, що ледь помітно мерехтіла при кожному русі. Відкриті плечі, підкреслена талія й напівпрозорі рукави робили образ легким і майже повітряним. Волосся Сабріни було частково зібране, а поміж світлих пасм мерехтіли крихітні кристали, схожі на краплини світла.

Із сукнею Айріс Кристін вчинила зовсім інакше.

Темна, майже чорна, вона м’яко облягала фігуру, підкреслюючи талію та вигини стегон. Глибокий виріз залишав відкритими ключиці й улоговинку між грудьми, а спина була майже повністю оголена. Трохи вище колін щільна тканина поступово ставала напівпрозорою, огортаючи ноги тонким темним серпанком. При кожному русі по ній пробігали сріблясті іскри, спалахуючи й одразу зникаючи, наче сукня була зіткана з нічної магії.

Коли Айріс уперше її побачила, хвилин п’ять намагалася переконати Кристін підібрати щось менш відверте.

Кристін залишилася непохитною.

Тепер, піднімаючись сходами під поглядами гостей, Айріс усе більше шкодувала, що не сперечалася з нею наполегливіше.

— Перестань смикати сукню, — тихо сказала Сабріна.

— Вона надто відкрита.

— Саме це Кристін і сказала, коли я запитала, чому вона обрала її для тебе.

Айріс скоса поглянула на неї.

— Іноді мені здається, що вона мене ненавидить.

Сабріна розсміялася.

Біля самих дверей на них уже чекав чоловік років п’ятдесяти в строгому темному костюмі.

— Пані Сабріно, фріє Айріс, ласкаво просимо до маєтку Ріддерк. Мене звати Маркус, я управитель. Пан Ріддерк просив провести вас до родини.

Айріс на мить здивувалася.

— До родини?

— На вас чекають.

Сабріна задоволено всміхнулася й першою рушила за управителем.

Замість головної зали, звідки долинали музика й голоси гостей, Маркус повів їх іншим коридором. Тут було значно тихіше. За кілька хвилин він зупинився перед високими двостулковими дверима й відчинив їх.

За ними виявилася простора вітальня.

Кесо Айріс помітила першим. Він стояв біля каміна поруч із чоловіком, у якому без зусиль можна було впізнати його батька. Ті самі широкі плечі, високий зріст і впевнена манера триматися. Лише в темному волоссі чоловіка вже помітно проступала сивина, а вираз обличчя був значно м’якшим, ніж у сина.

Поруч сиділа жінка, побачивши яку, Айріс мимоволі затримала погляд. Тепер сумнівів у тому, на кого була схожа Кристін, не залишилося. Таке саме руде волосся, лише зібране в елегантну зачіску, ті самі яскраві зелені очі й тонкі риси обличчя.

А сама Кристін влаштувалася неподалік у кріслі.

— Ось і вони, — промовив Кесо й рушив до дівчат.

Він привітав Сабріну, після чого зупинився біля Айріс. На кілька секунд Кесо замовк, розглядаючи її.

— Ти неймовірно виглядаєш.

— Дякую, Кесо.

Айріс трохи зніяковіла й, не знаючи, куди подіти руки, машинально поправила волосся.

— Тільки не дивися на мене так. Я й без того почуваюся в цій сукні майже роздягненою.

Кутики його губ ледь сіпнулися.

— Боюся, ти вимагаєш від мене надто багато.

— Було б непогано.

Кесо тихо хмикнув.

— Я вже почав думати, що ти передумала.

— Після трьох нагадувань?

— Отже, вони спрацювали.

Айріс похитала головою.

— Ходімо. Я хочу тебе де з ким познайомити.

Він підвів її до батьків.

— Батьку, Евелін, це Айріс.

Те, як просто він це промовив, чомусь викликало в неї легку ніяковість.

Батько Кесо першим простягнув їй руку.

— Грегор Ріддерк. Радий нарешті з вами познайомитися.

— Айріс, фріє пані Сабріни. Дуже приємно.

— Кесо багато про вас розповідав.

Айріс одразу поглянула на Кесо.

— Багато?

— Не вір йому, — кинув Кесо.

Грегор тихо засміявся.

— Уже пізно. А це моя дружина, Евелін.

Жінка підвелася й тепло взяла Айріс за руки.

— Нарешті. А то я вже вирішила, що Кесо навмисне ховає вас від родини.

— Евелін, — із легким застереженням промовив Кесо.

— Що? Я лише привіталася.

З того, як Грегор подивився на дружину, Айріс одразу зрозуміла: ці двоє справді кохали одне одного. Він машинально торкнувся її спини, коли Евелін знову сіла, а вона, навіть не глянувши, накрила його руку своєю. Це було настільки природно, що навряд чи вони самі помічали такі жести.

Айріс мимоволі пом’якшилася.

Кесо тим часом поглянув у бік Кристін, яка весь цей час сиділа трохи осторонь.

— А де ти сьогодні пропадала? — запитав він.

Кристін підняла на нього очі.

— У місті.

— Дуже змістовно.

— Ти запитав — я відповіла.

Кесо вже збирався щось сказати, коли у двері постукали.

До вітальні увійшов молодий чоловік зі шкіряною текою в руках.

— Перепрошую, пані Кристін. Документи, на які ви чекали.

Кристін одразу підвелася.

— Дякую.

Але Кесо виявився ближче. Він забрав конверт раніше, ніж Кристін встигла простягнути руку.