Розділ 14

За останній місяць Зала Білого Сонця остаточно перетворилася на улюблене місце для дівочих посиденьок. Улюблена зала Сабріни й раніше рідко була порожньою, але тепер вони з Айріс і Кристін проводили тут чи не весь вільний час. Тут пили чай, обговорювали останні новини, сперечалися через усілякі дрібниці й часом засиджувалися до самого вечора.

Сьогодні вони знову зібралися тут утрьох. Сабріна, як завжди, зайняла своє улюблене місце. Кристін влаштувалася неподалік, схилившись над невеликим блокнотом, і час від часу щось виводила в ньому олівцем. Перед Айріс на столику лежали розгорнуті книги й кілька списаних аркушів, що залишилися після чергового заняття з місіс Фрокен.

Останні пів години вона намагалася розібратися в структурі управління Арка й уже починала підозрювати, що її наставниця отримує якесь особливе задоволення від подібних мук. Нарешті Айріс різко закрила книгу й відкинулася на спинку крісла.

— Ще одна сторінка — і я викину цю книгу у вікно.

— Ти говориш це вже третій тиждень.

— Бо третій тиждень я вчу те, що мені ніколи не знадобиться.

— Зате скоро знатимеш про Арк більше, ніж Кассій.

Сабріна розсміялася. Кристін підняла погляд від блокнота й похитала головою.

Багато що за цей час уже встигло стати звичним.

П’ять днів на тиждень Айріс займалася з місіс Фрокен. Вільний час найчастіше проводила із Сабріною, Кристін або Діоною, стан якої нарешті помітно покращився.

Кристін тепер з’являлася в маєтку так часто, що слуги, здається, остаточно перестали сприймати її як гостю.

Кассія, навпаки, Айріс бачила значно рідше. За сніданком вони зустрічалися майже завжди. Іноді ввечері він приєднувався до всіх, однак більшу частину дня проводив в Іску й нерідко повертався до маєтку вже пізно.

Після того вечора Кассій більше жодного разу не намагався залишитися з нею наодинці. Якщо вони й розмовляли, то лише перекидалися кількома нічого не значущими фразами за спільним столом або в присутності інших.

Айріс така зміна цілком влаштовувала. Тепер між ними була чітка й зрозуміла дистанція.

— До речі, завтра мене не буде, — промовила Кристін.

Сабріна підняла голову.

— Чому?

— Мені потрібно до міста.

— Знову?

Кристін незворушно відпила чаю.

— Знову.

— І що ти там постійно робиш?

— Справи.

— Які?

Кристін повільно перевела на неї погляд поверх чашки.

— Секрет, — вона ледь помітно всміхнулася. — Можливо, колись я вам його розкрию.

— Останнім часом у тебе підозріло багато власних справ.

— А в тебе, схоже, надто мало своїх, якщо ти встигаєш стежити за моїми.

У дверях з’явилася Діона. Айріс помітила її першою. Ще кілька тижнів тому Діона майже не залишала спальні, а тепер дедалі частіше спускалася до них сама. Вона все ще виглядала трохи втомленою, але колишня хвороблива блідість майже зникла.

— Тобі вже дозволили вставати? — запитала Сабріна.

— Якби я й далі виконувала всі приписи лікаря, то провела б у ліжку ще місяць, — спокійно відповіла Діона, підходячи ближче. — Думаю, з мене досить.

— Він знає, що ти так думаєш?

— Наші думки щодо цього дещо різняться.

Айріс усміхнулася. Діона опустилася у вільне крісло й потягнулася до чайника.

— Ще тиждень тому ти не могла самостійно спуститися сходами, — нагадала Сабріна.

— Саме тому я волію вважати сьогоднішній день значним успіхом.

— Кассій недарма знайшов для тебе найкращого цілителя.

Діона на мить завмерла з чайником у руці.

— Такий уже він у мене, — голос Діони помітно пом’якшав. — Якщо справа стосується тих, хто йому дорогий, зупинити його неможливо.

У цей момент у дверях з’явився управитель Етор. У руках він тримав великий букет.

— Фріє Айріс, це вам.

Айріс лише поглянула на квіти й одразу зрозуміла, від кого вони.

— Знову? — протягнула Сабріна.

— Знову, — зітхнула Айріс.

Етор передав їй букет разом із невеликою запискою.

— Дякую, Еторе.

— Я накажу принести вазу, фріє Айріс.

Коли управитель вийшов, Сабріна з цікавістю потягнулася до записки.

— Навіть не думай.

Айріс одразу прибрала її подалі.

— Ну покажи! Я вже помираю від цікавості. Що він тобі пише?

— Мене цікавить лише одне: коли в нього закінчаться квіти.

Кристін підняла погляд від блокнота. Цього разу звичної насмішки в її очах не з’явилося. Вона лише на мить затримала погляд на букеті, а потім знову повернулася до свого малюнка.

Сам Кесо за останній місяць жодного разу не з’являвся в маєтку. Після призначення на нову посаду на нього одразу звалилося стільки справ в Іску, що вільного часу майже не залишилося. Утім, зникати з життя Айріс він явно не збирався.

Квіти з’являлися із завидною регулярністю, а вечорами Кесо нерідко зв’язувався з нею через кристал зв’язку. Невеликий прозорий камінь він надіслав їй разом з одним із букетів. Такі кристали завжди існували парами й поєднували лише двох людей — власники могли розмовляти на відстані, де б не перебували. Іноді їхні розмови тривали лише кілька хвилин, іноді затягувалися значно довше.

Айріс це не обтяжувало. З Кесо було легко розмовляти, і вона справді встигла до нього прив’язатися. Але для неї він залишався лише другом, попри всі його залицяння.

***

Справ в Іску, як і раніше, вистачало.

Арешт Блеза вирішив лише частину проблеми. Сам він тепер перебував в Ізотерії, але люди, які роками працювали на нього, нікуди не зникли. Кількох вдалося викрити майже одразу, однак Кассій знав, що це далеко не всі. Сліди дедалі частіше вели до Зортона, і тепер уже не залишалося сумнівів: Блез був тісно пов’язаний з імператором двійок.

Він відклав черговий звіт і втомлено потер перенісся.

— Ще один, — промовив Кесо, кидаючи перед ним на стіл тонку теку.

Кассій поглянув на нього.

— Упевнений?