Розділ 13

Розділ 13

Чим ближче Айріс підходила до покоїв Кассія, тим безглуздішою здавалася власна затія. Можна було просто передати бурбон Етору. Або, зрештою, дозволити Трікс самій розбиратися з наслідками її чергової маленької катастрофи. Варіантів було безліч.

І все ж тепер Айріс стояла перед дверима його спальні, стискаючи в руці пляшку алкоголю. Вона опустила погляд на власну сукню й тихо вилаялася. Трікс мала рацію. Для нічної доставки алкоголю вона вбралася підозріло добре.

— Безглуздя, — пробурмотіла Айріс.

Темна тканина м’яко облягала фігуру й закінчувалася трохи вище колін, а майже повністю відкрита спина робила вбрання значно сміливішим. І те, що саме сьогодні вона раптом вирішила вдягнути цю сукню, перш ніж іти до спальні Кассія, нічого не означало.

Айріс рішуче постукала.

Тиша.

Вона почекала й постукала ще раз. Жодної відповіді.

Айріс уже збиралася постукати втретє, коли з-за дверей долинув якийсь звук. Ніби щось упало. А потім — невдоволене котяче нявчання.

Айріс завмерла.

Здалося?

Вона обережно натиснула на ручку. Двері виявилися незамкненими.

— Пане Кассію?

Айріс прочинила їх лише настільки, щоб зазирнути всередину.

— Я принесла бурбон.

У відповідь знову почулося нявчання. І вже за мить у коридор вислизнув великий сірий кіт. Айріс мало не впустила пляшку. Кіт зупинився біля її ніг і, наче нічого дивного не відбувалося, потерся боком об її щиколотку. Айріс здивовано нахилилася до нього.

— А ти звідки тут узявся?

— Живе.

Від несподіванки вона здригнулася. Голос Кассія долинув звідкись із глибини кімнати. Низький. Трохи хрипкий.

— Можеш заходити. Якщо вже все одно відчинила двері.

Айріс насупилася.

Навіть не з’явився, а вже дратує.

— Я стукала.

— Чув.

— І не відповіли.

— Був зайнятий.

Ну звісно.

Айріс нахилилася, підхопила кота на руки й обережно переступила поріг. Зачинивши за собою двері, вона швидко озирнулася. Кассія ніде не було видно. Лише приглушене світло й прочинені двері в глибині кімнати підказували, звідки міг долинати його голос.

— Беатрікс не знайшла п’ятдесятирічного. Залишився лише бурбон сорокап’ятирічної витримки. Етор обіцяв до завтра виправити це прикре непорозуміння. 

— І вона відправила тебе повідомити мені цю жахливу новину?

— Вона не відправляла.

— Отже, прийшла сама.

Айріс ледь помітно стиснула пальці на пляшці. Звучало це чомусь зовсім не так невинно, як мало б.

— Не хотілося, щоб через таку дрібницю хтось отримав догану.

— Який шляхетний вчинок.

Вона вже збиралася відповісти, коли з-за прочинених дверей почулися кроки.

Айріс обернулася.

І на мить забула про заготовлену відповідь.

Кассій з’явився у дверях ванної в самих темних штанах. Вологе волосся було недбало відкинуте назад, а краплі води ще блищали на шиї та оголених грудях.

Погляд Айріс мимоволі ковзнув нижче.

Лише на мить.

Цього вистачило.

Вона одразу ж підняла очі до його обличчя й усміхнулася так невинно, наче нічого не сталося.

— Не знала, що обрала настільки невдалий час.

Кассій сперся плечем об одвірок.

— Чому ж невдалий?

Ось же паскуда.

— Не хотіла вам заважати.

— Ти не заважаєш.

Його погляд неквапливо ковзнув по ній, затримавшись трохи довше, ніж дозволяла звичайна цікавість.

Сукня, яку ще кілька хвилин тому Айріс вважала чудовою ідеєю, раптом здалася їй надто сміливою. Та показувати збентеження вона не збиралася.

— Тоді я залишу бурбон і піду.

— І це все?

— А я мала принести ще щось?

На губах Кассія майнула усмішка.

— Ні. Бурбону цілком достатньо.

— Тоді не бачу причин затримуватися.

Він рушив до неї. Айріс залишилася на місці. З кожним його кроком ставало дедалі складніше вдавати, що присутність цього чоловіка нічого з нею не робить. Вона надто добре пам’ятала їхній поцілунок. Цього разу між ними залишилося не більше кроку. Кассій простягнув руку до пляшки, але не поспішав її забирати.

— Сорок п’ять років, кажеш?

— Боюся, сьогодні вам доведеться пережити це розчарування.

— Переживу.

Його пальці торкнулися скла поруч із її рукою. А тоді — її пальців.

Ніби випадково.

Айріс не відсмикнула руку.

І він теж.

Короткий дотик тривав лише мить, але цього вистачило, щоб тепло поповзло вище по руці.

Кассій забрав пляшку.

— Дивно.

— Що саме?

— Минулого разу ти тікала від мене значно швидше.

Айріс підняла на нього очі.

Ось воно.

Вона чекала, коли він згадає.

— Наскільки пам’ятаю, я не тікала.

— Ні?

— Ви самі наказали мені піти.

— Поки не передумав.

Айріс відчула, як пришвидшився пульс, але обличчя залишилося спокійним.

— І, як бачите, я чудово виконую накази.

Погляд Кассія змінився.

— У цьому я якраз не впевнений.

Він обійшов її, прямуючи до стола.

І лише тепер Айріс усвідомила свою помилку.

Відкрита спина.

Вона відчула його погляд між лопатками раніше, ніж почула голос.

— А сукня, виявляється, приховувала найцікавіше.

Айріс повільно обернулася.

— Знову не подобається?

— Я цього не казав. Ти ж умієш розуміти без слів.

Айріс примружилася.

Вирішив підколоти її власною фразою.

Кассій налив собі бурбон, не зводячи з неї очей.

— Навпаки.

Одне слово.

А прозвучало так, що Айріс довелося нагадати собі, навіщо вона взагалі сюди прийшла.

— Вип’єш?

— Ні, дякую.

— Боїшся?

Айріс тихо засміялася.

— Бурбону?

— Мене.

Ось тепер вона подивилася на нього уважніше.

— А повинна?

— Більшість на твоєму місці боялася б.