Розділ 12

До своїх покоїв Айріс дісталася вже пізно ввечері. Зачинивши за собою двері, вона притулилася до них спиною й із полегшенням видихнула.

Нарешті. Ще трохи — і вона почала б ненавидіти не лише сукні, а й людей, які їх носять. Айріс стягнула туфлі й відкинула їх убік.

— Ніколи більше.

Босоніж пройшлася кімнатою й з насолодою поворушила пальцями.

— Наступного разу Сабріна піде до модистки без мене.

Навряд чи. Айріс і сама це чудово розуміла. Вона сіла перед дзеркалом і почала розплітати волосся. Після кількох годин у тугій зачісці навіть це здавалося справжнім блаженством.

Думки мимоволі повернулися до сьогоднішнього дня.

Точніше — до Кристін.

Дивна вона все-таки жінка.

Ще дивнішими були її стосунки з Кесо. Після сьогоднішньої розмови Айріс остаточно переконалася: звичайною неприязню між зведеними братом і сестрою там і не пахло. Надто вже гостро Кристін реагувала на одне лише його ім’я. Втім, це були не її таємниці.

Своїх вистачало.

Погляд Айріс ковзнув по відображенню в дзеркалі й зупинився на правому плечі.

Мітка фріє.

Чорні вигнуті лінії складалися у візерунок, що займав майже половину плеча. Минув майже тиждень, а Айріс досі не звикла бачити його на власній шкірі.

Як швидко могло змінитися життя. Більше жодних номерів на шиї. Більше ніхто не дивився на неї зверхньо лише тому, що вона була трійкою Ерн. Тепер для всіх вона була фріє.

Айріс опустила погляд на зап’ястя.

Під тонким браслетом ледь помітно мерехтіла синя цятка.

Камінь Свічення.

Від нього позбутися так і не вдалося. Навіть якби Айріс надумала втекти, спершу довелося б вирізати камінь із зап’ястя. Іншого способу вона не знала. Айріс поправила прикрасу, надійніше приховуючи слабке сяйво. 

Вона підвелася з-за столика й потягнулася, розминаючи затерплу спину.

І тут зовсім недоречно згадала слова Сабріни.

Кассій повернувся до маєтку.

Перед очима на мить виник той вечір.

Темрява. Його рука на її талії. Губи, що накрили її власні.

І голос, який вона, на превеликий жаль, пам’ятала надто добре.

Іди… Поки я не передумав і не відніс тебе до своєї спальні.

Айріс різко стягнула сукню.

— Ні.

Сьогодні вона про нього не думатиме. Вдруге.

Вона попрямувала до ванної.

Прокинулася Айріс від гуркоту. Вона повільно розплющила очі й кілька секунд не могла збагнути, де опинилася. Тепла вода. Кам’яний край ванни. Вологе волосся прилипло до плечей. Айріс здивовано озирнулася. Вона заснула просто у ванні. У двері знову наполегливо постукали.

— Айріс!

Вона впізнала голос одразу.

— Айріс, відчини!

— Та йду я!

Айріс поспіхом вибралася з води, накинула халат і, залишаючи мокрі сліди на підлозі, рушила до дверей. Щойно клацнув замок, Трікс буквально влетіла до кімнати.

— Айріс!

Волосся стирчало в різні боки, очі були величезними, а сама вона виглядала так, ніби щойно врятувалася від неминучої смерті. Айріс зачинила двері.

— Що сталося?

— Він повернувся.

Сон зник миттєво. Уточнювати, про кого йдеться, не було потреби.

— Пан Кассій?

Трікс енергійно закивала.

— І він у жахливому настрої! Пані Сабріна з пані Кристін вийшли його зустріти, а він одразу заявив, щоб вони залишили його в спокої й не докучали. А потім ще й мені дісталося.

— Що ти зробила?

— Нічого!

Трікс притиснула долоню до грудей.

— Я взагалі стояла собі тихенько. Майже не дихала. А він подивився на мене й наказав негайно принести йому бурбон.

Айріс почекала.

— І?

— Що «і»?

— У чому проблема?

Трікс витріщилася на неї.

— У його спальню.

Айріс замовкла. Ну звісно. Саме туди. Перед очима знову, зовсім недоречно, промайнув той вечір.

…і не відніс тебе до своєї спальні.

— Айріс?

— Що?

Трікс примружилася.

— Ти почервоніла.

— Нічого я не почервоніла.

— Почервоніла.

— Тут спекотно.

Трікс перевела погляд на ванну.

— Ти щойно вилізла з гарячої води.

— Саме тому.

— І це ще не все! — Трікс сплеснула руками. — У нас немає бурбона тієї витримки, яку він наказав принести!

— Якої?

— П’ятдесят років!

— А є?

— Сорок п’ять, — приречено видихнула вона. — Сорок п’ять, Айріс! А він сказав п’ятдесят!

Айріс кілька секунд мовчки дивилася на неї.

— Трікс, різниця невелика.

— От сама й скажи йому про це! — Трікс обурено ткнула пальцем у бік дверей. — А я ще пожити хочу.

Вона схопила Айріс за руку.

— Ти його сьогодні не бачила! — Трікс знову сплеснула руками. — Він повернувся злий, як сам демон. Усе помістя на вухах! Слуги поховалися хто куди, аби тільки йому на очі не потрапити. Ще трохи — і я теж десь під ліжком сховаюся.

Айріс ледь стримала усмішку.

— Перебільшуєш.

— Анітрохи.

— Ти завжди перебільшуєш.

— Цього разу ні.

— Минулого разу ти сказала те саме.

Трікс приречено опустила плечі.

— Я ще надто молода, щоб помирати через бурбон.

Айріс не витримала й засміялася.

— Ніхто тебе не вб’є.

— Звідки ти знаєш?

Айріс подивилася на неї.

— Трікс.

— Просто уточнюю.

Айріс похитала головою.

— Передай Етору, що потрібного бурбона немає. Нехай сам вирішить, що робити.

— А хто понесе пляшку?

Айріс уже хотіла відповісти, але чомусь затрималася. Нічого страшного в цьому не було. Просто занести бурбон. Поставити пляшку. І піти.

— Я віднесу.

Трікс витріщилася на неї так, ніби Айріс щойно запропонувала добровільно стрибнути зі скелі.

— Що?!

— Я віднесу бурбон Кассію.

— Ти?

— Саме це я й сказала.

— У його спальню?

Айріс зітхнула.