Розділ 11

Айріс провела в ательє знаменитої Антуанетти Моп’є вже майже п’ять годин. І, здається, починала ненавидіти сукні.

Про загадкову модистку знали далеко за межами Арка. Подейкували, що її вбрання завжди сідало бездоганно, незалежно від зросту, статури чи забаганок клієнта. Та ще більше за дивовижні роботи Антуанетти обговорювали її саму. Ніхто ніколи не бачив обличчя модистки.

Навіть найзаможніші клієнти «Дикої Ружі» мали справу виключно з її помічницями, а сама господиня ательє залишалася такою ж загадкою, як і створені нею вбрання. Звісно, це лише підігрівало цікавість.

Судячи з кількості речей, які Сабріна встигла відібрати за сьогодні, вона вирішила забезпечити себе сукнями щонайменше на кілька років уперед. Інакше Айріс просто не могла пояснити, навіщо одній людині стільки одягу.

Притулившись плечем до стіни, вона намагалася втримати в обіймах цілу купу тканин, які раз у раз норовили вислизнути на підлогу.

Хоча деякі з них справді вражали. Легкий шовк із далеких земель Руї, де жили чарівниці та Харди. Найтонші золоті нитки, сплетені майстринями з повітряного міста Орбі. Мереживо, яке спалахувало яскраво-синім полум’ям, щойно до нього торкалися пальцями.

А одна із суконь привернула увагу Айріс особливо. На перший погляд — звичайний блискучий муслін. Та варто було її вдягнути, як тканина змінювала відтінок залежно від настрою власниці.

Айріс кілька секунд розглядала сукню.

Цікаво, якого кольору вона стала б на ній?

Після минулого тижня — мабуть, одразу всіх.

Особливо якщо поблизу опинився б Кассій Крісе.

Вона одразу відкинула цю думку.

Про нього сьогодні вона думати не збиралася.

— Ну як?

Голос Сабріни змусив її повернутися до примірочної. Молодша Крісе вийшла до них у новому вбранні й одразу розвела руки, дозволяючи як слід себе роздивитися. Кораловий шовковий ліф щільно облягав талію, залишаючи плечі відкритими, а тонкі золоті ланцюжки замість бретелей мерехтіли на шкірі. Довга сизо-блакитна спідниця м’яко окреслювала стегна й вільно спадала до самої підлоги.

Айріс із захопленням оглянула її з голови до ніг.

— Сабріно, бери! Тобі неймовірно личить.

Сабріна засміялася.

— І це все?

— Після п’яти годин у цьому місці я вже не здатна на довші речення.

— Невдячна. Я взяла тебе із собою, щоб ти допомагала.

— Я допомагаю. Щойно врятувала тебе від надзвичайно складного рішення.

Сабріна підійшла до великого дзеркала й покрутилася перед ним.

— Мені подобається.

Айріс лише похитала головою. За останній тиждень Сабріна остаточно втянула її у своє життя. Уроки, прогулянки, нескінченні розмови, а тепер ще й багатогодинні походи до модисток.

Сьогодні до них приєдналася й Крістін. Після їхньої першої зустрічі вона, схоже, не полишала спроб розгадати Айріс. Тоді Крістін спробувала прочитати її ауру, але так і не змогла пробитися крізь магію Хардів, що приховувала внутрішнє сяйво дівчини. І, судячи з усього, невдача лише сильніше розпалила її цікавість.

Спочатку це дратувало. Та й сама Кристін не надто припала Айріс до душі. Зухвала, самовпевнена, зі звичкою говорити все, що заманеться, й поводитися так, ніби правила існували виключно для інших.

Проте за цей тиждень перше враження почало змінюватися. Що більше Айріс спостерігала за Кристін, то сильніше переконувалася: за образом розпещеної й зарозумілої панянки ховалася зовсім інша людина.

— До речі, а де Кристін? — Сабріна відірвалася від свого відображення. — Коли я заходила до примірочної, вона стояла поруч із тобою.

Айріс озирнулася.

Справді.

Кристін зникла.

— Може, їй набридло чекати.

— Кристін? — Сабріна пирхнула. — Швидше вона вже встигла знайти собі якусь пригоду.

Наче у відповідь на її слова над дверима мелодійно задзвенів дзвіночок. До ательє увійшла Кристін. Довге мідно-руде волосся було недбало відкинуте за спину, а на губах грала задоволена усмішка.

— Сподіваюся, ви тут без мене не пліткували?

— Звісно, ні, — незворушно відповіла Айріс. — Ми чекали, доки ти повернешся, щоб почати.

Кристін зупинилася перед нею.

— А ти мені подобаєшся дедалі більше.

— Це починає мене непокоїти.

Сабріна розсміялася.

Кристін тим часом уже переключила всю увагу на її вбрання. Підійшла ближче, провела пальцями по тканині, перевірила шов і лише тоді схвально кивнула.

— Бери, — винесла вона свій вердикт. — Крій чудово тобі пасує. І колір правильний.

Сабріна глянула на себе в дзеркало.

— Айріс сказала те саме.

— Я сказала «бери». Це не те саме.

Айріс невинно знизала плечима.

— Навіщо казати більше, якщо й так усе зрозуміло?

— Ти просто лінива.

— Я п’ять годин дивлюся на сукні.

Кристін знову торкнулася вбрання Сабріни й трохи поправила тканину на плечі.

— Ось так краще.

Айріс мимоволі затримала на ній увагу.

Цікаво… Кристін поводилася в «Дикій Ружі» так, наче бувала тут чи не щодня. Втім, знаючи її любов до дорогого вбрання, нічого дивного в цьому, мабуть, не було.

— До речі, — Сабріна раптом озирнулася. — Куди ти зникала?

— Виходила подихати свіжим повітрям. Ще трохи — і я почала б задихатися серед усього цього шовку.

Айріс підняла брови.

— Дивно чути це від жінки, яка останні пів години сперечалася через відтінок мережива.

— Бо він був жахливий.

— Він був кремовий.

— Саме так. Жахливий кремовий.

Сабріна не стримала сміху.

Кристін тим часом підійшла до одного з манекенів і торкнулася пальцями світлої сукні.

— А ось ця гарна.

— Тоді приміряй, — запропонувала Сабріна.

— Не мій колір.

— Ти навіть не подивилася на себе в дзеркало.

— Мені не потрібно дзеркало, щоб знати, що мені личить.

Айріс пирхнула. Ось за це Кристін спочатку й не припала їй до душі.